Я швидко зібрала всі необхідні речі, відпросила з роботи, зателефонувала чоловікові з поясненнями, що потрібно зробити дома і побігла до банкомата, щоб зняти збереження – 10 тисяч гривень. А після цього відразу помчалась на автовокзал.
Доки чекала автобус на автовокзалі поглянула у велике дзеркало й залишила там погляд. У мене вже почало сивіти волосся, очі втрачали колір і я не могла не поринути думками у минуле.
У нашому житті склалось так, що мене та Ріту виховувала бабця. На жаль, з дитинства вона вибрала собі улюбленицю – мою сестру, а мене вона щиро недолюблювала, тому що зовнішньо я нагадувала свого батька, якого вона не любила.
Залюблена Ріта не тільки буда привабливішою, а й розумнішою та дотепнішою, тому я на її фоні ставала домашньою працівницею. Доки вона займалась з репетиторами, я прибирала у домі, тому що на те, що я чогось доб’юсь бабця не сподівалась.
Коли Ріта не змогла вступити самостійно на державне у бажаний університет, то бабуся взяла кредит, щоб оплатити її навчання. Коли я закінчила школу, то вона сказала, що я повинна йти працювати, щоб допомогти закрити кредит. Я більше не могла терпіти, що у мене ніхто не вірить. Одного дня зібрала валізу та гроші, які заробила влітку, і відправилась у місто. Там я швидко знайшла роботу на базарі та орендувала кімнату у старої бабусі.
Це був важкий, складний та голодний час, але я знала, що скоро досягну всього, потрібно лише працювати.
З часом я познайомилась з чоловіком, найшла кращу роботу і зовсім недавно ми купили квартиру, тому що до цього жили в орендованій. Нашому сину вже 5 років, ми двоє пристойно заробляємо. А от Ріта… Життя у неї не склалось, вона повернулась жити до села.
Останній раз я там була рік тому, попри все бабуся все ще мене недолюблює і вважає, що я сиджу на шиї у чоловіка, мов сама я ні на що не здатна. Мене це тоді так образило, що я з ними рік не говорила, а тут цей дзвінок.
Можливо, я і не маю туди їхати? Чи буди ці люди мені колись рідними? З ким я маю прощатися?
