Тиждень тому до мене зателефонувала дочка й попросила, щоб ми з чоловіком взяли на два тижні до себе онуків. Вона з зятем вирішили поїхати відпочити за кордон. Вона навіть не запитувала чи згодні ми. Просто поставила перед фактом й лише говорила про те, які речі й коли вона привезе. Мені ледь вдалося її зупинити. Я сказала, що на нас вони можуть не розраховувати. У відповідь кілька секунд повної тиші. А потім питання «Чому»?
Ну почнемо з того, що вона геть не виховує моїх онуків. Вони з чоловіком перетворили їх у розбещених дітлахів, які нікого й ніщо не поважають. У минулий раз, коли вони гостювали у нас на вихідних, через те, що чоловік відмовився дати їм до рук свою колекцію марок, яку він збирав все життя, вони вночі її дістали самі й почали клеїти у свої зошити. Коли ми це побачили то не знали що й робити. Чоловік просто пішов з дому, а коли заспокоївся й повернувся, то сказав, що більше не хоче, щоб вони приходили до нас без своїх батьків. Вони їх народили, то нехай й слідкують. Окрім цього було ще багато неприємностей яких наробили нам онуки. Залишки їжі на дивані, поламаний пульт від телевізора (вони не могли поділити його й просто зламали), ледь не затопили сусідів. А про нашого кота, який натерпівся більше від всіх й тепер завжди ховається коли чує або бачить їх, то я взагалі мовчу. Я не звикла, що діти так себе поводять. А тим паче, що батьки їм це дозволяють. Мені навіть страшно уявити, що вони зламають наступного разу.
Дочка образилася. Сказала, що завезе дітей до іншої бабусі. Неприємно, але по іншому не можна. Я хочу почувати себе вдома у комфорті, а не боятися за меблі та майно.
