У мене є дача у невеличкому селі за містом. Я частенько там час проводжу, не лише у вихідні, а й у будні дні.
У хатинці справа від мого дому живе старенька баба Галя. Вона живе одна, хоча має двійко дітей та четверо онуків. Я дуже часто бабці допомагаю, самотня ж вона: то паркан полатаю, то бур’яни викошу. Нерідко продукти з міста приводжу, які вона попросить, бо до магазину їй далеченько ходити. Дружина моя теж допомагає старенькій, особливо з городом та садом.
Бабця Галя – добра душа. За нашу допомогу вона пригощає нас яблуками чи грушами з садка, закрутки дає, нерідко нам з собою пакує у торбинку свої смачні пиріжки з вишнею. Діти рідко приїжджають, то ми не відмовляємося, бо робить це вона, адже хоче турботу проявити. Відмовою її ображати не хочемо.
Позавчора я дізнався, що сусідка моя у суботу іменини святкуватиме. Їй вже вісімдесят виповниться. Ми ж дружимо з старенькою давно. Купили ми з жінкою тістечка та квіти, вирішили заїхати привітати стареньку. Ювілей же у неї!
Поїхали після обіду, щоб не заважати, адже дітей та онуків бабця зранку чекала. Зайшли до хати – а старенька сидить, а сліз повні очі. Я вже тоді здогадався, чому так.
Подарували бабці Галі квіти та тістечка. Дружина пішла заварити чай. Бабуся зраділа, почала посміхатися. Запросила нас до столу. Судячи з усього, вона наготувала страв для всіх рідних. Але ніхто не приїхав. Навіть не зателефонували старенькій, щоб привітати її зі святом.
Ми з дружиною залишилися довше, ніж планували. Шкода було стареньку, принаймні у мене аж серце краялося. За дітей та онуків вона більше нічого не говорила, та й ми не зачіпали цю тему. Не хотіли їй боляче робити, адже бачили, як вона страждала від того, що ніхто з її рідних про неї не згадав у цей день.
Ввечері поверталися додому. Ми з дружиною мовчали. У кожного з нас був неприємний осад на душі від того святкування. Якби моя мама жива була, я б на крилах летів її привітати!
Я не розумію – як можна було забути свою маму і бабусю у день її ювілею? Це ж субота була! Невже ніхто приїхати до старенької не міг? Невже такі зайняті були, щоб просто зателефонувати хоча б? Вона ж так чекала!
Не забувайте своїх стареньких батьків! Згадуйте їх, телефонуйте! Вони ж усе життя дітям присвятили. Пам’ятайте: вони чекають вас додому, вони ждуть вашого дзвінка завжди!
