«Живете не як люди. Навіть ніколи в гості не запросили. Все економите та боїтеся зайву копійку витратити» – сказала моя свекруха у телефон коли вітала мене з днем народження. Доволі неочікуване привітання та різкий перехід після слів «…всього найкращого та міцного здоров’я…». Такою була її реакція на те, що я сказала, що ми з чоловіком вирішили не святкувати цей день та трошки зекономити. А вона одразу почала на мене нападати.
Ми дійсно нікого не запрошуємо у гості. В нас з самого одруження є мрія. Хочемо купити власний будинок. Я зможу займатися теплицею та садком, а чоловік нарешті втілить мрію та побудую власну лазню. Наші родичі не розуміють, що для цього нам потрібно зібрати гроші. А як їх складеш, якщо будеш постійно їх тринькати вліво та на право. В гості можна буде й потім ходити. А вони ображаються на нас. Добре їм так говорити, коли отримали квартиру від держави безплатно. А ми вже кілька років як цигани переїжджі від квартири до квартири. Не маємо власного кутка. Та ще й онуків хочуть. Хто з орендарів пустить до себе родину з маленькою дитиною. Взагалі тоді на вулиці опинимося.
