Цей зимовий вечір нам запам’ятається назавжди. Є люди, які не вірять у дива й до всього надприродного ставляться скептично. Але після того, що сталося з нами я більше не з таких людей.
Ми з чоловіком давно хотіли завести дітей, але ніяк не могли. Ходили на дослідження й виявилося, що доля так нас звела, що ні він, а ні я не можемо мати дітей. Ми були у розпачі. Чоловік навіть зі злістю говорив, що це несправедливо. Ми маємо все. Будинок за містом, автомобілі, гроші, бізнес, а не можемо отримати головне дитину. А скільки є таких сімей, де батьки алкоголіки чи наркомани народжують наче автомати по кілька дітей.
Знайомі порадили нам звернутися до дитячого будинку та зайнятися усиновленням. Вже кілька місяців, як наші документи розглядалися службою у справах дітей й не було жодної відповіді. Я навіть зневірилася у те, що стану мамою, нехай й не рідною.
Ми вечеряли, коли наш пес почав сильно гавкати на дворі. Ми не звикли до такого. Будинок за містом, гостей ми не чекали. Що б то могло бути. Чоловік занепокоївся та навіть дістав рушницю. У вікно ми побачили, що собака гавкав на паркан, а на нашому порозі щось стояло. Першим вийшов чоловік. Він відігнав собаку від знахідки й підняв.
«Дивися, до нашого подвір’я «увірвався янгол». Добре, що Дік його не зачепив» в картонній коробці з-під апельсинів лежала загорнута в ковдру дитина. Вона спала. Навіть гавкіт собаки його не розбудив. Я одразу дістало його та почала оглядати. Через мить малюк прокинувся (це був хлопчик) й почав плакати. В коробці лежала записка та дитяча суміш з пляшечкою та кількома іграшками. «Ми не можемо його виховати. З вами йому буде краще» – кілька слів, написаних кривим почерком, які зробили мене щасливою.
На наступний день ми повідомили кого потрібно про інцидент. Нам дозволили залишити дитину до вияснення обставин. А через кілька днів ми отримали схвалення на всиновлення. Ми точно знали, хто стане нашим сином.
