Учора я їздила у відрядження до міста, в якому колись навчалася. Там випадково я зустрілася зі своєю одногрупницею Оксаною. Ми не бачилися з нею близько п’яти років. Тому нам було про що поговорити. Зайшли до місцевого кафе попити чаю і поспілкуватися.
Оксанка зразу поділилася своїми сімейними новинами. Зізнаюся: я досі не можу прийти в себе від того. Особливо мене обурило те, що в домі Оксани постійно гостює син її чоловіка від коханки.
Я відкрила рот і мовчки слухала. Чесно, не знала навіть, що й сказати у цій ситуації.
Декілька місяців тому Микола, її чоловік, прийшов додому не сам. Він тримав за руку маленького хлопчика років п’яти. Він покликав дітей Таню та Кирила і сказав їм, що це дитя – їхній брат.
Оксана стояла, мов укопана. Вона й подумати не могла, що чоловік її зраджував. Діти теж були шоковані. Звичайно, вони не хотіли приймати цього малого за брата. Але вибору у них не було. В іншому випадку батько позбавив би їх усіх кишенькових грошей і не виконував їхні забаганки та примхи. Тому вони зробили вигляд, що прийняли цього хлопчика. Оксана теж не могла нічого вдіяти. Що поробиш? Є коханка, то й є. А дитина тут до чого? Дитина не винна у гріхах батьків.
Оксана часто тепер проводить вихідні з Максимком, поки батько розважається з матір’ю хлопчика.
– Як ти можеш це все терпіти? – запитала я Оксану.
Але вона байдуже відповіла:
– Ну то й що? Діти у нас уже виросли, я усім забезпечена. Живу у своє задоволення. Хоче він розважатися з кимось у ліжку, то будь ласка. На здоров’я! Лише то він нічого не знає, як я без нього відпочиваю!
– А як же сім’я?
– Хіба це сім’єю назвеш? Набридло, що він шантажує всіх грошима.
Мені здається, то зовсім не гідний вчинок для чоловіка. Я, звичайно, Оксану не засуджую. На її місці я не була, того, що вона відчуває – не відчувала. У житті всякого буває. Трапляється і зрада, і легковажний роман на стороні. Але люди зазвичай усвідомлюють, що сім’я – це найважливіше у житті. А тут якийсь хаос у стосунках. Я це категорично відмовляюся розуміти.
