В нашій родині й так не легка ситуація. Кілька років тому чоловік мені зрадив. Я б про це ніколи не дізналася, але нещодавно на нашому порозі з’явилася жінка з дочкою та заявила, що вона від мого чоловіка. Вона привела її до тата, тому що була важко хвора. Не знала, скільки ще зможе протриматися. А родичів в неї, на яких можна було залишити дівчинку не було.
Ось так в нашій родині й з’явилася ще одна дитина. Спочатку я довго ображалася на чоловіка та влаштувала йому «Кузькіну матір» через його зраду. Але вигнати дівчинку, в якої не стане мами на вулицю я не могла. Вона ж все-таки від мого чоловіка. Пробачила його. Почали жити далі. Виховували її як свою. Великими зусиллями нам вдалося пояснити синові, що він тепер матиме сестру. Діти ж не розуміють, що так може бути.
Дівчинка була спокійна. Вона часто згадувала маму та сумувала. Я з усіх сил намагалася стати їй хоча б подружко. Розуміла, що найріднішу людину не зможу замінити. Та тут у наші справи почала втручатися моя свекруха. Через день вона навідувала до нас у гості та починала мене вчити як потрібно ставитися до нової дитини. Може ти те не так робиш, спробуй так, а чи не краще буде ось так. Я не могла винести її повчань. Я доросла жінка, маю власного сина й знаю, як доглядати за дівчинкою. Але вона не могла зупинитися. Приносила гостинці. При чому я помітила, що онукові вона давала менше гостинців та геть не звертала на нього уваги. З появою онучки вона перемкнулася на неї. Мені такий стан речей не подобався. А вона ще намагалася вчити мене.
Коли мені набридло, що свекруха пхає свого носа куди її не просять то я не змогла змовчати. «Не вчіть мене любити дітей. Ви вже одного виховали, що не може втримати свого … у штанах й наробив дітей». Вона на мене сильно образилася, але якщо тільки так можна було її поставити на місце, то й нехай. Я сама буду піклуватися та займатися своєю родиною. Мені не потрібні її поради. Якось до цього справлялася сама й нічого. Все нормально.
