Мені цікаво, хто це так колись вирішив, що жінки повинні займатися усією хатньою роботою. Нещодавно я поставила собі таке питання й вирішила, що з мене досить. Ми не печерні люди.
Того дня я прийшла з роботи не в гуморі. В нашому магазині директор вирішив провести переоблік перед новорічними святами. Цілий день ми рахували товар та передивлялися всі дати. Тож додому я прийшла дуже виснажена. А тут, як на зло чоловік почав питати про вечерю.
«Ну де ти так довго була. Я вже кілька годин як прийшов, а вдома нічого не приготована. Помираю з голоду»
Я так й застигла у коридорі. Замість того, щоб спитати як минув мій день, поцікавитися моїм настроєм, допомогти роздягнутися врешті решт він почав питати про те чим набити свій живіт перед, тим як лягти перед телевізором. Я сама від себе такого не очікувала. Він ще не встиг закрити рота, як я пішла у наступ.
«Це ти, дорослий чоловік, не міг собі сам щось приготувати. Ти що, забувся як відчиняються дверцята холодильника, чи як вмикається наша плита. Я понад десять годин була на роботі. В мене в голові каша з цифр та назв цукерок. Від сьогодні ти сам собі будеш готувати. Я також працюю й втомлююся не менше твого й також іноді хочу полежати перед телевізором, а не впасти на подушку й провалитися одразу у сон. Тільки те й бачу, що робота й кухня…», – я не пам’ятаю що я ще наговорила йому, але того дня вечерю у нашій родині готував чоловік. Більше таких питань він мені не задає. У нашій родині нове правило. Хто перший повернувся, той й куховарить.
