Моя подругу звуть Оксана. Ми настільки довго дружимо, що інколи мені здається, ніби ми сестри. Так склалося, що вона проживає недалеко від мене. Тож сама доля веліла нам почати спілкування. І ось чотири роки тому у сім’ї подружки сталася біда – відійшов у вічність її чоловік Орест.
З ним вони мали двох дітей і все життя жили душа в душу. Тепер старша донька заміжня і має свою дитину. Син також нещодавно засватав дівчину. Обоє мають дах над головою. Загалом, за своє життя Орест надбав всього для своїх дітей. Вигідно обміняв велику квартиру на дві менших і тепер всі мають свій куток. Тому з цього приводу Оксані немає чого переживати.
Все своє життя вона живе в селі, постійно займається огородом, вирощує трохи зелені в теплицях, має худобу. Все йде своїм чередом і така гармонія на старості літ тільки тішить.
Та нещодавно трапилося те, що вибило Оксанку з колії. Вона настільки була обурена і ображена, що прибігла до мене і відразу почала ділитися своїм горем. Річ у тім, що на свято приїхали діти. Вона ж настаралась, стіл накрила, сиділа і чекала. Та от розмова за столом кинула її в шок.
– Мамо, ми порадилися і вирішили продати твій будинок.
– Дітки, чи ви з глузду з’їхали? Як продати? А де ж я жити буду?
– А от тут уже як ти забажаєш. Можеш переїхати до мене, а можеш до сестри. Не переживай, на вулицю виганяти тебе ніхто не збирається.
– Любі мої, ви мене пробачте, але дім свій продавати я не буду. В ньому й помRу.
Я не зовсім зрозуміла із цієї розповіді, чому Оксана така невдоволена. Все ж не в будинок пристарілих відправляють, хочуть до себе забрати, будуть турбуватися. А на те вона мені відповіла:
– Ти не розумієш. Це вони зараз такі добрі і обіцяють мені турботу, любов. Я ж знаю, що вжитися в одній квартирі з іншою сім’єю дуже і дуже важко. Спочатку вони просто будуть невдоволені мною, потім робитимуть зауваження, потім почну дратувати, а потім і взагалі зненавидять. Якщо й хочуть мене забрати, то все одно дім продавати я не буду. Хоча б в разі чого матиму куди повернутися. На старості літ дуже вже не хочеться бути тягарем. А хату мою ще встигнуть продати. Я ж її все одно на них переписала.
І от після цих слів я зрозуміла, наскільки правою виявилась моя сусідка. Дійсно, чим дорослішими стають діти, тим складніше їм вживатися з батьками. Тож краще хороші стосунки на відстані, ніж регулярні скандали поряд. Тим більше, якщо стара ще може сама про себе подбати, вільно пересувається, сама себе годує, ще й господарку тримає.
Якщо настане день, коли жінка не зможе сама собі раду дати, то це вже інше діло. А зараз діти нехай тішаться безтурботним часом, молодістю, вихованням своїх діток.
