Мою дружину звуть Діана. Декілька років підряд вона працює у видавництві. Та нещодавно у нас народилась донечка, тому довелося трішки побути в декреті. Але відразу після виписки вона виявила бажання поєднувати дім і роботу, аби зовсім не зійти з розуму вдома та і заробити додаткову копійку.
Я безмежно пишався, що маю таку сильну дружину. І було приємно, що їй подобається власна робота. Важливо в житті ходити на роботу, як на свято, а не на каторгу. Щоправда, найчастіше працювати доводилося дистанційно, ривками поки спала дитина або вночі.
Я постійно дивувався, де можна знайти стільки сил, аби так розподіляти свій час і дотримуватися графіку?!
Так і прожили ми три роки. З коханою вирішили, що Евелінку можна віддати вже до дитячого садочка. Довго обирали, куди. Та врешті визначилися. Та відразу після цього пішла чорна смужка в житті. Видавництво коханої припинило свою діяльність і вона мусила шукати нову роботу.
Знайшла вакансію редактора стрічки новин. Звичайно, діяльність дещо інша, тому звинути було важко. Мені прямо було помітно, як дружина втомлюється від цієї праці. Часто вона приходила, завалювалась на ліжко і навіть за стіл зі мною не сідала.
Востаннє взагалі прийшла і пішла в душ. Сказала, щоб з вечерею я сам розбирався, бо у неї нема сил навіть на ногах стояти.
Я нічого проти не мав. Якщо кохана не здужає, то потрібно допомогти. Тому я мовчки закачав рукави і пішов на кухню. Після вечері зайшов до спальні, а Діанка лежить на застеленому ліжку, закутана в рушник, яким обмоталась, коли виходила з ванної. Мені стало її жаль. Зняв мокрий рушник, накрив покривалом, поцілував у щічку і пішов мити посуд.
З того дня у нашій сім’ї традиція – вечерею займаюся я. Якщо дружина настільки стомлюється, то я мушу зробити все можливе, аби хоч якось полегшити її життя. І знаєте, така роль домогосподарочки мені навіть сподобалась.
