Микола ніколи не ліз у справи дружини. Він не знав, скільки коштує її манікюр? За які гроші Олена купила нові туфлі? Взагалі не слідкував, як часто оновлюється дружинин гардероб. Микола довіряв своїй коханій, тому ніколи не тиснув. Тим паче, коли вона відмовляла розповідати про своє минуле.
Олена ніколи не говорила про свої студентські роки. Вона рідко згадувала батьків. Ніколи не розповідала про друзів чи колег з роботи. Складалося враження, що жінка пережила якесь горе. Відбулося в житті щось, що назавжди змінило її.
Минуле дружини Миколу цікавило, але не те щоб дуже сильно. Якщо вона сама не хотіла говорити, він не питав. Всі оточуючі говорили йому, що то якось дивно. Микола не зважав на ті поодинокі перешіптування. Він добре знає свою Олену. Їй нічого приховувати. Важливо, що вона чудова дружина, гарна господиня та любляча матір. Чого ще можна бажати?
Біда прийшла в їхню сім’ю на десяту річницю весілля. Микола позичив у друга ноутбук. Свій віддав на ремонт. Подружжя пишного свята не влаштовували. Не ті часи. Вирішили посидіти в сімейному колі, подивитися якийсь зворушливий фільм, поспілкуватися і поїсти смачної їжі. У цікаві часи живемо. Не знаєш, що буде завтра. Потрібно цінувати кожну хвилину проведену разом.
Поки дружина метушилася на кухні, Микола вімкнув ноутбук. Чоловік слухав щебетання свого сина і паралельно запускав гугл. Чоловік побачив те, чого бачити не хотів. Миколин друг холостяк. Зрозуміло, які фільми він обирав для приватного перегляду. Таке з дитиною дивитися не можна. Микола хотів закрити всі вкладки, як раптом, в одній із «актрис» пікантних фільмів побачив знайоме обличчя. Він дивився на жінку і не міг повірити своїм очам.
До кімнати увійшла Олена з мискою нарізаних фруктів.
- Колю, ну, що там? Який фільм ти обрав?
Микола взагалі нічого не почув. Він підняв погляд на дружину. Дивився на неї якийсь час. Потім перевів очі на «актрису».
- Що за дідько тут коїться? – Промовив Микола.
Олена насторожилася. Її чоловік виглядав так, наче примару побачив. Блідий. Погляд, як у зляканого пса. Руки трусилися.
- Колю, що ти там побачив?
Жінка підійшла до ноутбука. Логічно, що причина занепокоєння Миколи ховалася там. Як тільки Олена побачила себе на екрані ноутбуку, зблідла більше, ніж її чоловік. Спочатку жінка намагалася щось сказати, але всі слова кудись зникли. Вона виглядала, наче риба, яку викинуло на сушу. Через декілька секунд, Олена знепритомніла.
Отямилася на руках в Миколи. Він обережно ніс дружину в іншу кімнату, подалі від очей сина.
- Мама трішки захворіла. – Брехав Микола власному синові. – Ти не засмучуйся. Йди на кухню і насип собі велику тарілку морозива.
- З мамою все буде добре?
Малий Денис одразу відчув якісь зміни між дорослими. Діти завжди все помічають, хоча дорослим здається, що вони ще замалі, аби аналізувати.
- Так-так! – Оптимістично запевнив Микола. – Зараз вона трішки полежить, вип’є бабусиного чаю і буде здорова! А ти біжи морозиво їсти. Добре?
Микола широко посміхнувся. Денис ще трішки подивився на батьків, але через мить зник на кухні.
- Розповідай. – Сказав чоловік, як тільки зачинив двері їхньої спальні.
- Щ-щ-щ… — Прошипіла Олена.
- Та все розповідай.
Дружина хотіла запитати: «Що розповідати?» Микола одразу її зрозумів.
Олена кілька разів намагалася почати розповідь, але кожного разу замовкала. Тоді Микола пішов на кухню за заспокійливим. На кухні малий Дениско «купався» в морозиві. Все обличчя замурзав.
Скляночка води зі заспокійливим привели Олену до тями. Нарешті вона змогла розповісти все, що приховувала багато років.
- Мені було сімнадцять, коли батьків не стало. Мене взяв до себе дід, але старий не надто опікувався мною. Казав, що я доросла корова і повинна сама на себе заробляти. Вимагав, приносити гроші до хати. Кожен день тероризував своїми скандалами та п’янками. Чіплявся до всього. Я старалася не заважати йому. Взяла на себе всі жіночі обов’язки, але йому було мало. Щоб якось його заспокоїти, почала віддавати свою стипендію.
Олена зробила паузу.
- От скільки грошей може віддати студентка? Мало! А йому треба було більше. Я пішла працювати офіціанткою. То була моя перша робота. Умови жахливі. Досі згадую те місце зі смутком в серці. Відношення, як до скотини. Хоча ні… До скотини краще ставляться. Нас постійно штрафували за якісь дрібниці. Я щось мала виключно завдяки чайовим.
- А чому не пішла? – Перебив Микола.
- З роботи чи дому? – Уточнила Олена.
Микола задумався.
- Звідусіль.
- З роботи не могла піти, адже більше не було куди. Місто мале. В нас всього два кафе було, декілька магазинів і заправка на околицях міста. Тільки в кафе я могла обирати графік і працювати стільки, скільки вважала за потрібне. Навчання стояло на першому місті. А з дому я не могла піти, бо нікуди. Гуртожитку мій коледж не мав. Дівчата і хлопці, які приїжджали з навколишніх сіл, винаймали собі кімнати чи збивалися у групи і орендували квартири. Я не мала друзів через постійний брак часу. То навчання, то робота, то скандали діда. В цьому всьому багні, часу на друзів просто не було.
- Добре. Я зрозумів. Тепер в мене є хоч якесь уявлення про твоє минуле життя.
- Це тільки початок, любий. – Олена посміхнулася, але та посмішка була сумною. – Під кінець навчання, дід зрозумів, що ще трішки і я буду незалежна. Навчання закінчиться. Я зможу поїхати в інше місто на роботу. Мене туди запросили, коли я проходила стажування на третьому курсі. Саме тоді моє життя з ним стало вкрай нестерпним. Він рвав мої конспекти. Викидав реферати. Заливав мою сумку чаєм чи кавою. Я додумалася зберігати геть усе, навіть конспекти лекцій на ноутбуці, а той старий чорт розбив мій ноутбук. Зі всім. Саме перед здачею. То стала остання краплина мого терпіння. Я вирішила стати незалежною так швидко, як тільки зможу. На жаль, я погано собі уявляла, що саме мені потрібно робити для тієї незалежності. Власних грошей не мала, бо все віддавала діду. На носі переїзд. Треба гроші на дорогу, житло, харчування і новий ноутбук. – Олена важко дихала. Жінка старалася розповідати спокійно, але напруга дала про себе знати. – То було один раз! Чесно! Клянуся! – Олена кинулася на груди чоловіку. Вона так гірко плакала, що Миколи серце заболіло.
- Кохана, не можна так плакати! Ну, що ж ти робиш зі мною!? Заспокойся, будь ласка! Я досі тебе кохаю, не дивлячись ні на що! – Залепетав Микола.
Саме ці слова жадала почути Олена.
- Мамо? – Тихенько покликав Денис.
Батьки миттю оговталися. Микола вскочив з ліжка. Чоловік прочинив двері спальні. Син стояв весь замурзаний.
- Мама плаче? — Денис дивився на батька злякано. – Маму хтось образив?
- Ні, сонечко! – Забелькотіла Олена. – То я плачу, бо згадала, що гуску не вимкнула!
- Я вимкнув. – Відзвітував Денис. – Більше не будеш плакати?
Олена витерли мокрі щоки. Ну як тут стримати посмішку?
- Ні. Більше не буду. Підемо за стіл?
Денис миттєво щез. Побіг за гускою. Микола ще постояв в порозі якийсь час.
- То було в минулому. – Неочікувано сказав чоловік. – Мені байдуже, що там хто буде думати, якщо ця історія стане публічною. Головне інше, — Микола міцно обійняв дружину, — я тебе кохаю.
- Мені пощастило з тобою… — Прошепотіла Олена.
