Після закінчення університету я вийшла заміж за свого однокурсника. У Володимира був дядько закордоном і мій чоловік запропонував нам переїхати у США. Ще в університеті моїм улюбленим предметом була англійська мова і я вільно нею спілкуюсь, тому я знала, що закордоном я зможу швидко знайти роботу.
Я погодилась їхати з чоловіком, мені здавалось, що у США ми будемо щасливі.
Коли мої батьки дізнались, що ми хочемо їхати закордон, то розізлились на нас. Вони сказали, що нічого у нас не вийде і ми зі сльозами на очах повернемося додому.
Але ми їх не послухали та полетіли здійснювати свої мрії. Дядько мого чоловіка зустрів нас не так, як ми того очікували. Він одразу сказав, що ми маємо якнайшвидше знайти власне житло.
Ми жили у Володимира Івановича три тижні, а потім переїхали на орендовану квартиру. Мій чоловік швидко знайшов роботу з хорошою зарплатою, а я тим часом вирішувала чим хочу займатись. Мені подобалась країна і її мешканці. У них були свої правила та цінності. Українці дуже відрізняються від американців і мені довелось багатьом речам у них навчитися.
А через деякий час я дізналась, що вагітна. Мій чоловік дуже зрадів і сказав, що буде забезпечувати нас, а я маю взяти на себе домашні обов’язки. Володимир працював, а я була вдома. А через дев’ять місяців у нас народилась донечка. Володимир був задоволеним тим, що став батьком.
Ми були дуже щасливими разом. Минуло три роки і моя дочка пішла у дитячий садок. За цей час я добре вивчила мову і легко знайшла хорошу роботу.
Після того, як я почала працювати ми узяли кредит і купили власну квартиру. У нас все було чудово.
А декілька тижнів тому до мене зателефонував брат, він випитував мене про моє життя і питав про роботу. Я у цей момент подумалa, що мої батьки і брат тепер зрозуміли, що ми правильно вчинили коли з чоловіком переїхати закордон. Але через деякий час брат знову зателефонував до мене і сказав, що хоче переїхати жити у США. Він попросив пожити у нас з чоловіком поки не стане на ноги. Я здивувалася і спочатку не знала, що відповісти, сказала, що подумаю.
Ми з чоловіком порадились і вирішили, що не можемо допомогти моєму братові. У нас двокімнатна квартира: одна кімната дитяча, а у другій ми з чоловіком живемо, тому ми не маємо де розмістити Тараса. Коли я зателефонувала братові і відмовила йому, він дуже образився. А через деякий час зателефонували батьки і сказали, що я безсовісна людина, яка думає тільки про себе. Мати сказала, що я маю допомогти братові і через це ми посварились.
Я вважаю, що я правильно вчинила коли відмовила брату. Я не маю відмовлятись від комфортного життя заради Тараса. А ви як думаєте, чи правильно я вчинила?
