На старому диванчику сиділа бабуся і своїм поморщених руках завзято тримала гачок для в’язання. Здавалось, вона навіть не дивиться в сторону в’язання. А виходили такі гарні петлі, такі візерунки. Це ж скільки ці руки працювали, якщо запам’ятали кожен порух. Часом її обличчя розпливалось у посмішці. Напевно, перед очима прокручувались якісь дуже приємні моменти життя.
Раптом до кімнати зайшла дівчина. Вона сіла біля бабусі, опустила голову до її плеча, почала спостерігати за мистецтвом старої.
Бабуся погладила свою внучку по голівці, потім прибрала тривалу посмішку та запитала:
– Що трапилось? Чому така сумна, пташечко?
– Та оце думаю, як можна бути такою нещасною по житті. Мало того, що купа проблем на роботі, то ще й хлопець покинув. Почала настільки темна смуга, що я не знаю, як це все переживу. Напевно, такі невдахи, як я, тільки такого й заслуговують.
Бабуся на мить замовкла, потім пильно глянула на свою внучку, ніби намагалась передати щось без слів. Потім все ж відвела погляд і промовила:
– Знаєш, я пам’ятаю, як ти з дітками в нашому селі гралась колись у гру зі стільцями. Було дуже весело, не дивлячись на те, що правила були серйозними. Поки лунала музика, ви танцювали всі кругом тих стільців, а коли музика затихала, то потрібно було зайняти вільне місце. Та річ у тім, що на всіх цих місць не вистачало. І кожен раз був той, хто нікуди не втулився.
– Так, я теж це пам’ятаю. Потім ще в садочку я запропонувала цю гру і мене вихователька похвалила. Але до чого ти це?
– Я веду до того, що ця гра дуже нагадує життя. В дорослому житті нерідко виникають ситуації, коли потрібно тримати вуха насторожі, боротися із труднощами та перешкодами.
Ось мої літа зараз плинуть з неймовірною швидкістю. І я ніколи не вгадаю, який із цих днів стане останнім. Коли ми постійно все ж тримаємо себе в напрузі, коли намагаємось боротись із перешкодами, то ми забуваємо про найголовніше – цінність часу. У погоні за успіхом ми часто втрачаємо можливість просто жити, насолоджуватись моментом та бути щасливими. Замість цього ти обираєш гру бігати навколо стільців. Якщо можна розірвати коло і робити своє щастя окремо від натовпу.
Дівчина задумалась, сильно обійняла бабусю. Вона не могла зрозуміти, звідки в цій жінці стільки мудрості.
