З Олексієм ми познайомились у маршрутці. Ще тоді сиділи один біля одного та почали розмову. Всю дорогу балакали, а потім і номерами телефонів обмінялися. Хлопець відразу сказав мені, що я запала йому до душі. Та я на той момент не була готова відповісти йому взаємністю. Загалом, не такий типаж хлопців був мені до смаку. Саме тому через декілька днів я відмовила хлопцеві у спілкуванні.
Та Льоша був доволі наполегливим парубком. Не полишав надії мені сподобатися. Кожного дня після роботи він підбігав до мого офісу та вручав маленькі подаруночки із записками та відразу втікав. Часом кур’єрська доставка привозила мені розкішні букети квітів.
Напевно, регулярність такої романтики дала про себе знати, адже вже через місяць я підкорилась залицянням Олексія. Саме тоді я й погодилась зустрічатися з ним. Саме тоді наші стосунки почали стрімко розвиватися. Хлопець і надалі залишався таким милим, ніжним, щедрим.
Тому через сім місяців такої ідилії ми прийняли рішення жити разом. І от тоді мені в очі почали кидатися дещо дивні звички коханого. Ну, точніше навіть сказати не звички, а риси поведінки. Якось навіть частішими стали його затримки на роботі. А на вихідних часто бувало, що він їхав відпочивати з друзями, а мене з собою брати не хотів. Казав, що це лише чоловічі посиденьки.
Я не настільки дурна та наївна, наскільки він думає. Тут нескладно було здогадатися, що у житті Льоші з’явилась інша жінка. Я вирішила вивести його на чисту воду, тож дочекалась закінчення його робочого дня. Рівно о 18:00 вже стояла під офісом. І він саме вчасно вийшов, сів у автомобіль і кудись попрямував. Таксист віз мене за ним і зупинились ми біля дорого ресторану. Я відразу побачила картину, як він цілує руку іншої, веде її до столику і вони мило обирають меню, обіймаються.
Так і закінчилась історія нашого кохання. От тільки одного ніяк не зрозумію: навіщо було стільки часу добиватися мене, щоб потім зраджувати?!
