Теща не любила мого сина. Вона це показувала кожного разу коли до нас приходила. Мені було образливо через це, але я не міг нічого з цим вдіяти.
Я розумію, що вона не хотіла зятя з дитиною. Вона злилась через те, що її дочка має виховувати чужого хлопчика. Було таке враження, що Олег винен в тому, що його рідна мати покинула його.
З першою дружиною ми розійшлись коли нашому синові було чотири роки. Вона сказала, що втомилась від сімейного життя і більше не хоче виховувати дитину. А через рік я познайомився з Наталею. Вона мені одразу сподобалася і через шість місяців ми одружилися.
Наталя переїхала жити до мене. А згодом у нас народилась спільна дитина. Ми назвали її Світланою. Теща часто до нас приходила у гості, вона приносила подарунки тільки для нашої дочки.
А одного разу Надія Іванівна принесла пачку цукерків і я вирішив одного цукерка дати синові. Коли теща це побачила, то почала кричати.
– Ти не маєш давати цукерки, які я купила Олегові. Достатньо того, що моя дочка турбується про нього.
Я розізлився і сказав, щоб теща йшла геть з мого дому. Вона пішла, а за декілька днів знову прийшла і знову погано ставилась до мого сина.
Якось Олег узяв іграшку сестри і Надія Іванівна почала кричати на нього. Хлопчик розплакався. Я розповів усе дружині і сказав, що більше не хочу бачити тещу.
Наталка поговорила з матір’ю. Вона сказала їй, що вона має ставитись до двох дітей однаково, а якщо вона не може цього зробити, то нехай не приходить до нас у гості.
Теща образилась і більше до нас не приходила. Уже минулого два місяці з того часу і я навіть радий, що Надія Іванівна не буває у нас вдома. Вона більше не розділяє дітей і не ображає мого сина.
Моя дружина не переймається тим, що її мати не приходить. А тещі напевно образливо через те, але вона сама винна. Їй потрібно було ставитись до дітей однаково.
