Зараз проживаємо в такий період часу, що здається, ніби трапляється лише погане. Особливо, коли читаєш новини, дивишся телевізор. Кожен день гірше попереднього.
Та головне – не втрачати здоровий глузд, намагатися знайти щось позитивне у найгірші моменти життя, шукати якесь світло серед темряви.
Хлопчик Іванко народився раніше зазначеного терміну. І важив він всього лише 1600 грамів. Через декілька тижнів у новонародженого ще й виявили бронхіт. Матір досі згадує, наскільки тяжким був той період часу. У хлопчика були кашель та нежить ще з перших днів життя. Аналізи ж теж не показали чогось хорошого.
Віолету заспокоювали, доносили, що не потрібно панікувати і все обов’язково буде гаразд. А як можна не панікувати у такому випадку? Хіба є причини для радості? Вона була молодою матір’ю та прямо місця собі не знаходила від хвилювань. Найбільше її лякало те, що було просто невідомо, як жити далі, як боротися із хворобою, наскільки це затягнеться і що з цього вийде.
Щоправда, радувало те, як медичні працівники ставились до ситуації. Вони намагались всіляко посприяти покращенню стану здоров’я малюка, підтримати маму та допомогти.
Іванко народився внаслідок кесаревого розтину. Тому породіллі було дуже важко після пологів. На деякий час їй навіть не приносили маля. Тому вона страждала через це ще більше. Не просто просила, а благала у лікарів дозволити їй хоч на трішки побачити своє чадо. Врешті медики здались та дозволили наполегливій матусі підійти до новонародженого. А от татусь сидів удома і поки до своїх рідних навіть не наближався.
Та, на щастя, скоро все стало на свої місця і хлопчик швидко одужав. Їх нарешті підготували до виписки. Віолета була шалено вдячна лікарям та всім медсестрам за те, що вони вклали душу в їх та змогли поставити на ноги.
– Ви не уявляєте, який це титанічний труд і наскільки ці люди сильні духом. Я досі не можу знайти слів, які висловили б ту повагу та вдячність, на яку вони заслуговують. Ваня – найдорожче, що я маю і я щаслива, що довірила його у найнадійніші руки.
