Ще шість років тому трапилась у нашій родині дуже цікава ситуація. Річ у тім, що ми з чоловіком назбирали грошенят і у день річниці весілля вирушили у подорож, яка мала тривати два тижні. Я дуже нервувалась, що син залишається із батьком чоловіка, адже на такий довгий період часу ми ще не покидали його.
Ну от після відпочинку я стала помічати, що свекор дивиться на мене якось дуже дивно. Нібито хоче щось сказати, але ніяк не наважиться. Мені було страшно, що він приховує щось, що стосується сина. Та потім він покликав мене на розмову.
– Скажи по правді, ти зраджуєш моєму синові?
– Ні, звичайно. З чого ви взагалі таке взяли?
Виявилось, що коли за час моєї відсутності до них приходила у гості сусідка, то традиційно питала у Давида про маму, тата, дитячий садок та друзів. Коли запитала, чи любить він гуляти, то хлопець відповів, що так. З мамою вони часто виходять на прогулянки. Щоправда, він грається з дітками на майданчику, а мама гуляє кругом із кавалером. Бідний свекор не знав, куди себе подіти,коли почув таке. Він відразу перевів тему, аби не ніяковіти перед сусідкою.
Від цього мені стало дуже смішно, я розсміялась і повела Григорія Григоровича до Давида, аби він сам сказав, хто такий кавалер.
– Синочку, скажи, будь ласка, мені хто такий кавалер.
– Це наш песик, якого мені тато нещодавно подарував за хорошу поведінку.
Я сама не знала чому, але син захотів назвати його Кавалер. Десь у садочку почув таке слово, сподобалось воно йому, от і вийшов наш собака Кавалером. Ми з чоловіком кажемо на нього Джек. А сину, якщо подобається, то хай буде так.
