Дуже дивно визнавати, що не всі люди поводять себе правильно. Деякі з них роблять те, що їм заманеться, часто нехтуючи правилами моралі.
Нещодавно я переконався в цьому на власному досвіді.
Найгірше те, що цьому навчили мене рідні люди.
Поки я виконував їхні забаганки, то був їхнім улюбленцем, а коли я перестав бути їм зручним, то відразу став поганим.
Коли мені виповнилося тридцять років, то вирішив, що пора вже мені вступити в доросле життя. Тим більше, що всі мої однолітки уже мають власні сім’ї, живуть окремо від батьків. Моєю метою номер один стало накопичити гроші для того, щоб взяти квартиру на виплату.
І ось нарешті я досягнув своє цілі. Природно, що я захотів поділитися цією новиною з найріднішими людьми.
Паралельно зі збором коштів на квартиру, я оплачував навчання мого молодшого брата Івана. Він уже майже закінчив університет, у нього навіть вже була робота.
Коли ми з батьками та братом святкували новосілля, я сказав, що більше не оплачуватиму навчання брата, оскільки мені знадобляться гроші для оплати платежів за квартиру. Іван вже має роботу, тож у нього є змога оплачувати навчання самостійно.
Реакція рідних мене просто вразила. Вони почали звинувачувати мене в егоїзмі. Іван кричав, що я абсолютно невчасно затіяв це діло з квартирою, адже спочатку я повинен був зачекати, поки він закінчить навчання, а вже тоді починати збирати на квартиру. Якби він знав раніше, яку підлість я задумав, то не вступав би до університету взагалі.
Позиція батьків мене просто вбила наповал: вони не можуть оплачувати навчання брата, бо летять на відпочинок. А це нічого, що путівки куплені теж за мох гроші?
Щось я заплутався.
В результаті я вийшов крайній, застілля закінчилося достроково та тепер ми не спілкуємось взагалі. Проте я думаю, що мовчанка триватиме доти, доки батькам чи брату знадобляться гроші.
