Сама я дівчина із села. Тож коли вступила до університету, то в столиці відчувала себе ніби не в своїй тарілці. Річ у тім, що я навіть фарбуватись не вміла і косметики не мала, тому одногрупники часто насміхались наді мною. Ну не можна сказати, що зі злості, а так…
Як ви вже могли зрозуміти, у групі друзів я не мала. Проте різко всі хотіли товаришувати зі мною, коли потрібна була допомога. В навчанні у мене проблем не було, тому я нікому й не відмовляла.
Коли на 2 курсі нам дали завдання написати курсову, то я знову ж таки погодилась всім написати. А потім зовсім мимовільно дізналась, скільки коштує така робота і подумала, що більше не хочу бути такою дурненькою. Коли надалі одногрупники підходили, то я вказувала ціну і вони прямо таки дуже сердились. Звичайно, дівчата ледве кінці з кінцями зводили на ту стипендію, а тут ще й за курсову платити треба.
Від свого я не відступила, тому дехто все ж таки знаходив ті кошти, а хтось пробував працювати самостійно. Так і почались мої перші заробітки. От саме тоді я й вирішила сходити до магазину косметики та щось прикупити собі. Трішки потренувавшись, у понеділок я прийшла на пари при параді. Деякі одногрупники мене навіть не впізнали. Нова спідниця та блузка, підведені очі та брівки. Напевно, виглядати я стала краще, адже майже всі хлопці потоку почали задивлятись на мене, я чітко це відчувала.
Серед найбільш наполегливих кавалерів був Денис. Він довго бігав за мною, добивався уваги, а потім нарешті ми пішли на побачення. Через півтора року і одружились.
Тоді Денис переконував мене, що закохався ще до того, як я почала фарбуватись, і він цінує природню красу. Тому з часом я знову ж таки перестала користуватись косметикою. Не минуло й три роки, як чоловік став значно холодніше ставитись до мене. Він почав затримуватись на роботі та не дуже виявляв бажання говорити зі мною. А я тільки спостерігала, як він дивиться в екран свого телефону та посміхається, отримуючи повідомлення.
Я не хотіла дуріти та лазити у його телефоні, але якось уночі просто не витримала, коли екран телефону засвітився від нового сповіщення. І поглянула я недарма. Адже там було повідомлення від якоїсь Яни. Вона писала, що дуже вдячна йому за ніч і уже чекає наступної.
Всю ніч я ридала, а на ранок вдала, що сплю, сама ж послідувала за Денисом на роботу. І побачила, що він біля входу в кафе зустрівся з якоюсь розмальованою штучною дівицею. Я неозброєним оком могла побачити, що без косметики вона була б звичайною.
Вона покликала Дениса і він побіг, та кутовим зором помітив мене і обернувся. Я ж сцен влаштовувати не хотіла. Мовчки пішла збирати його речі.
Тепер живу сама і поки взагалі не уявляю, що знову зможу з кимось почати стосунки.
