Це було звичайне онлайн-заняття п’ятого класу. Я сиділа на кухні, а дочка – в кімнаті. Стіни в нас тонкі, тому я чула кожне слово. Перша була математика. Донька старалася активно відповідати. Отримала гарну оцінку, за що я зробила їй гарячого шоколаду. Наступна мала бути українська література.
Під час перерви діти почали обговорювати домашнє завдання.
— Що треба було читати? – Запитала Оленка, однокласниця дочки.
— Не знаю. Здається… — Почав відповідати Ігор, але запнувся.
Хтось третій наспівував пісеньку. Ще чула якийсь голос, але він говорив занадто не розбірливо.
— Почекайте. – Знову заговорив Ігор. – Я зараз в щоденнику гляну. Там повинно бути.
Моя донька мовчала. Напевне теж шукала домашнє завдання.
— Ой! – Зойкнула моя донька. — Я пам’ятаю! Хвилинку…
Зашаруділи листочки. Донька щось швидко шукала.
— Там було щось про кольорового…
Листочки зашаруділи з новою швидкістю.
— А ні! Про фарбованого!.. – Виправилася дочка. – Почекайте, почекайте!
— Давай швидше. – Вставила п’ять копійок Оленка.
— Фарбований… фарбований… — Листочки досі шаруділи. – Ну, як же він звався!
Різко шарудіння припинилося.
— Згадала! – Вигукнула моя донька. – Фарбований шакал!
Спочатку я вдавилася чаєм, а потім почала гучно сміятися.
Нарешті голос подала вчителька.
— Так, дітки, вдома вам треба було прочитати «Фарбованого лиса» і коротко написати, що ви зрозуміли з цього твору. Всі впоралися?
Не знаю, чи вчителька почула про того фарбованого шакала. Може вона тактовно промовчала, аби не засмутити мою доньку. Я ще хвилини дві гучно сміялася. Сподіваюся, інші діти мене не чули.
