Ірина Тимофіївна із Миколою Григоровичем прожила майже все своє життя. Здавалось все чудово і чоловік він непоганий. Щоправда, добрим та чуйним він буває лише тоді, коли тверезий. Та останніми роками складно пригадати день, коли він таким бував.
Сама жінка працювала у школі. Діти її любили та поважали, батьки завжди бачили в ній прекрасного педагога та спеціаліста. От вона і не наважувалась розлучитися із чоловіком, бо боялась втратити авторитет. Що ж про неї люди скажуть, коли дізнаються, що вона у власній сім’ї лад навести не може?
З цими думками вона і терпіла чоловіка-пияка. Донечці також було нелегко рости в такій атмосфері, та згодом виросла, вступила до університету, переїхала у місто і там вже оселилась остаточно, коли вийшла заміж. Тому тепер Ірина Тимофіївна сама жила із своїми проблемами. Поки працювала, ходила на роботу, то ще могла якось терпіти, адже вдома була лише увечері. Та потім вийшла на пенсію і сидіти цілодобово вдома із неприємною людиною стало просто нестерпно.
Якось на свято приїхала донька. І вона була шокована з атмосфери, що панувала у її домі. Батько ходить по копійці збирає на пляшку, матір глибоко нещасна та хвора. Що їй залишається робити? Терпіти. Тому дівчина й вирішила запропонувати матері поїхати з нею до міста та жити там.
Жінка довго опиралась, адже навіть дім боялась покидати на таку хвору людину. А потім вирішила, що дійсно не хоче більше мучити себе, треба спробувати пожити ще для себе на старості літ. Тому і поїхала з дочкою та зятем. А чоловік кричав, що йому самому тільки краще буде.
Ірина Тимофіївна довго не згадувала про старе життя, адже у домі дочки їй жилося прекрасно. Там панувала зовсім інакша атмосфера. Особливо, коли народились внучата, які приносили лише радість. Та й вона тоді відчула себе корисною, бо могла допомогти із доглядом поки діти були на роботі.
Ось якось всю цю щасливу атмосферу перервав в один день дзвінок сусідки із села, яка вирішила повідомити, що Микола Григорович нині лежачий. Доглядати, звичайно, нема кому і потрібно їхати допомагати.
Вирішила Іра Тимофіївна разом із дочкою поїхати хоч глянути, що там відбувається. Та ще з порогу на них чекала «прекрасна» картина. Чоловік лежав серед такого безладу та хаосу. Складно собі навіть уявити, як в такому жити можна. Але в цьому всьому винен лише він сам.
Він просив вибачення у двох своїх дівчат, казав, що давно про це пожалів. Тому вони й вирішили забрати чоловіка із собою. Що вже тепер нарікати?! Не покинеш же його тут помирати.
