Я завжди мріяв про сина. Адже хлопчик у сім’ї – це продовжувач роду, спадкоємець, це носій твого прізвища. А в мене козацьке прізвище – Запорожець! Та й діди мої були нащадками славних наших захисників.
У мене однозначно мав народитися син. Бо дівчатка – раз і вилетіли, мов пташечки, з родини, прізвище змінили – і все. Крім того, коли я служив в Закарпатті, зустрівся мені один мольфар. Він сказав, що у мене обов’язково буде син, який прославить наше ім’я.
Коли у нас з Настею народилося двоє донечок, ми наважилися на третю дитину. Я був упевнений, що цього разу народиться синок. Я вже навіть знав, що назву його Богданчиком.
Але коли дружина вийшла з кабінету УЗД і повідомила, що у нас знову буде дівчинка, в душі все обірвалося. Я намагався тримати себе у руках, аби дружина не засмутилася.
Після цього я зустрів біля дому свого знайомого:
– Назаре, ви цього разу по хлопчика йдете до пологового?
– Ні… – коротко відповів я.
– Бачу, що ти не дуже сяєш від щастя.
– Все чудово. Головне, що дитинка здорова.
– Зрозуміло… Таки знову дівчинка! – тихо промовив знайомий.
Уявляєте, навіть бабусі й дідусі були шокованими, бо думали, що народиться цього разу онук. Вони ж навіть до животика дружини зверталися “Назарович”. Можливо, намагалися просто мене підбадьорити?
З одного боку, добре, що донька народилася. Речі від старших сестричок залишилися, тому не доведеться багато купувати. Але ж так хотілося накупити машинок та гратися з синочком!
Після того, як дізнався я, що у нас син буде, мене почали бісити друзі, які постійно запитували, кого ми з Настею чекаємо.
Насправді – я щасливий, що буде у мене дитина. Яка різниця: син чи донька? Найголовніше, щоб здоровим маля було!
Шкода, звісно, що поки сина у мене немає. Але я обожнюю своїх дівчаток і не дам їх ображати! А наймолодшу тепер усі величають Богданою Назарівною.
