Коли згадую свій попередній шлюб, на думку приходить така аналогія. Коли ти маєш, наприклад, 38 розмір взуття, а змушена носити 37, бо іншого, на жаль, в магазині не виявилось…
Мене звати Марина. І я 5 років прожила з чоловіком, якого не кохала. Вийшла заміж, бо цього хотіли мої батьки. Але ж ніхто не сказав, що присутність обручки на пальці робить жінку щасливою.
Ми з Романом жили відносно спокійно. Ми не сварились і один раз у рік їздили відпочивати. В мене з самого початку до нього не було сильних почуттів. Проте я думала, що з часом все стерпиться. І я звикну. А потім я зрозуміла, що не люблю його, він для мене чужа людина і мені не цікаво з ним. Мені здається, що ми давно розлюбили один одного, але старались не звертати на це уваги і жити, як завжди.
Навіть розмов про спільних дітей старались не заводити. Ось так ми і жили, обом було некомфортно в тому шлюбі.
Потім я зрозуміла, що більше так не можу. Хочу справжнього жіночого щастя, метеликів у животі. І ввечері вирішила поговорити з Романом. Він мене підтримав й сказав, що не бачить зі мною спільного майбутнього.
Так ми розійшлись полюбовно. У мене є двохкімнатна квартира, яку я успадкувала від бабусі. Я колись хотіла її продати, а потім передумала. Це був правильний вибір.
Я вийшла на двір з валізою в руках. Викликане таксі чомусь довго не їхало. На дворі падав дрібний сніг і тому я вирішила йти на зупинку громадського транспорту. Валіза була важкою, а я йшла на підборах. Не зчулась, як підслизнулась і впала. Біля мене зупинилось авто. Високий чоловік вийшов з нього й запропонував мені допомогу. Мого рятівника звати Сергій. З того вечора ми не розлучаємось. Спочатку зустрічались, потім одружились.
Минуло уже три роки, а ми і досі разом. Виховуємо сина Артема. Коли на дворі падає сніг ми згадуємо наше знайомство, бо завдяки ожеледиці ми зустрілись.
