У неділю Галина не знаходила собі місця. На дворі уже стемніло і жінка час від часу дивилась на годинник. Її чоловік знову пішов до друзів і як завжди він після таких зустрічей прийде додому у поганому настрої та влаштує дружині та дітям справжнє пекло. Вона нервово постукувала пальцями по столу і думала де заховати дітей від чоловіка.
Жінка давно втекла з дому, якби не старенький свекор. Андрій Миколайович – добрий, щедрий чоловік. Він має проблеми зі здоров’ям і змушений пересуватись у інвалідному візку. Він точно не зможе заспокоїти сина. Літній чоловік сам не виживе, а їхати з Галиною не хоче.
«Але я не хочу більше терпіти і мої діти заслуговують на краще життя». – подумала жінка і пішла у свою кімнату. Вона почала швидко збирати свої і дитячі речі. А коли обернулась, то побачила свекра, який спостерігав за нею. Андрій Миколайович почав просити її:
– Не їдь, не покидай мене. Я не зможу жити сам. Я без тебе пропаду!
Галина розуміла, що буде літньому чоловіку буде важко без неї. Він став для неї неначе батько. Вона не знала, що йому відповісти.
Коли вона поїде її чоловік усю лють буде зривати на батькові. Але вона більше не могла терпіти знущань, їй хотілось втекти і забути останні роки життя з ним. Жінка розуміла, що коли поїде її діти зможуть мати щасливе дитинство, а вона спокійне життя.
