Зі своїми друзями ми були завжди в хороших стосунках. Але нещодавно трапилась не дуже приємна ситуація, що пов’язана з ними.
Загалом ми з чоловіком відразу після весілля не мали можливості переїхати до великого житла, тому орендували зовсім маленьку квартирку на околиці міста. Площа її була максимально маленькою. Для нас вона підходила, адже в такому разі і комунальних платити менше. Поки у нас ще немає діток, то такий варіант доволі чудовий. А коли вони з’являться, то ми, можливо, уже назбираємо на власне гніздечко.
От декілька тижнів тому мені зателефонувала давня подруга. Вона повідомила, що вони з чоловіком мають приїхати до міста через якісь власні справи. А їхати їм більше ніж 3 години автобусом, тому і вибираються сюди так рідко. Наскільки я зрозуміла з її натяків, то вони планували залишитись десь переночувати. Напевно, напрошувались до нас на ніч.
Та я відразу чесно сказала, що прийняти ми їх не зможемо, бо у нас немає місця навіть для того, щоб постелити на підлозі. Кухня у нас з’єднана із кімнатою і тут навіть пройти особливо нема де.
Єдине, що я могла їй запропонувати, це погодувати, посидіти разом та відпочити. З ночівлею відразу попередила, що потрібно шукати інші варіанти.
Ось і настав день їх приїзду. Ми з Тарасом зустріли їх на автовокзалі, поїхали до нашої квартирки, де вже все було наготовано, адже цілий ранок разом ми куховарили, прибирали. Загалом, підготувались на совість.
Ми гарно провели час, сміялись, випивали, їли, грали ігри. Але діло йшло до опівночі, а наші друзі навіть не збирались кудись іти. Може, все ж таки вони сподівались, що ми залишимо їх. Хоча і цього я не розумію, бо було прекрасно видно, що розміститися немає де.
Я страшенно хотіла спати, а гості ніяк не зібрались, тому я і вирішила виправити ситуацію: почала радити їм бюджетний готель, що знаходиться неподалік. Вони дещо знітились, але поїхали.
Зараз я не знаю, як далі себе з ними поводити. Не дуже зрозуміло, чи образились вони чи ні. Совість мучить мене, хоч я і розумію, що вчинила правильно.
