Декілька місяців тому я зустрічалась з хлопцем. Звати його Андрій. Він мені тоді дуже подобався. Він був високим, темноволосим і з ним було цікаво розмовляти.
Одного разу він запросив мене у ресторан. Ми зустрілись у центрі міста. Коли ми йшли вулицею до нас підійшла дівчинка. Вона була худенька і одягнена у старий порваний одяг.
Дівчинка попросила у нас грошей. Мені стало жаль її і я зрозуміла, що маю їй допомогти. Я вийняла гаманець і дала їй двісті гривень.
Вона дуже зраділа, узяла гроші та пішла. Ми з Андрієм пішли далі. Він після цього випадку він дуже змінився. Він мовчав і мені здавалось, що він на мене образився. Я вирішила дізнатись, що сталось.
Хлопець сказав, що я не повинна була давати дівчинці гроші. Він не любить жебраків. Її батьки мають про неї дбати, а не чужі люди. Ми не повинні годувати бідних людей. Кожен має забезпечувати себе сам.
Мені було неприємно чути такі слова від хлопця з яким я зустрічаюсь. Добре, що він не знає, як це не мати грошей і жити у злиднях. А я знаю, як це. Я зростала у бідній сім’ї. Я завжди намагаюсь допомагати людям. Я розумію, що не від хорошого життя люди просять допомогу.
В ресторані Андрій замовляв дуже дорогі страви. Я дивилась на нього і розуміла, що він є забезпеченою людиною і міг би допомогти бідній дівчинці. Але серце у нього черстве і він не здатен турбуватись про інших. Я вирішила, що з таким чоловіком я зустрічатись не буду.
Після вечері я сказала йому, що ми з ним розходимось. Він здивувався і запитав мене: «Чому?». Я відповіла, що хочу зустрічатись з хлопцем з добрим серцем.
