Коли мені стукнуло п’ятдесят, то, на диво, я не стала сумувати і впадати в депресію, що більше ніж половину життя прожито, а навпаки, вирішила: це найкращий час для самої себе, для здійснення найзаповітніших і найбожевільніших планів. От з цієї нагоди і запланувала я святкування ювілею.
Ранок Дня народження розпочався з того, що мене активно вітали на роботі. Колектив подарував оберемок квітів, цукерки та всяке таке інше. Я їх всіх шанувала і любила, тому і подарунок прийняла, як щось дуже цінне.
Та чекала я найбільше інших привітань. А саме – від синів, що проживають в столиці. З ними ми дуже рідко бачились після того, як вони роз’їхалися, але в святкові дні я дуже сподівалась на їх приїзд, теплі слова та обійми. Але моє особисте свято добігало кінця, а із дітей мені навіть ніхто не зателефонував.
Я відразу подумала, що могло трапитись щось погане. А потім перестала шукати виправдання. Вони просто заклопотані і забули про День народження рідної матері.
Ось так і завершився робочий день. Я відразу взяла свої речі та поспішила додому. Всі подарунки вирішила залишити за роботі і забрати вже на наступний день, щоб сьогодні не тягтись із всім громадським транспортом. Але на виході мене зустрів колега, який запропонував підвести на машині. Та я рішуче відмовила. Я не зможу приховати свій поганий настрій, він почне розпитувати, а говорити – останнє, чого б мені хотілося тоді.
Навіть на зупинку я не пішла. Вирішила, що краще пройтись тих сорок п’ять хвилин, подумати про життя, подихати свіжим повітрям.
Вдома я почала планувати, як з колегами буду святкувати на вихідних свій ювілей. Потрібно було скласти меню і потрохи щось готувати. Але раптом у двері пролунав дзвінок. Я нікого не чекала, тож була здивована. А потім моє здивування не знало меж, коли я відчинила і побачила обох синів із невістками та внуками.
На очах у мене відразу проступили сльози щастя. Після такого розчарування, мені здавалось, що щасливішої жінки у світі годі й шукати. Щоправда, у одного із синів справді трапились проблеми: по дорозі прокололась шина і довелось міняти її на запасну. А це добряче забрало час.
Не телефонували вони, бо не хотіли хвилювати матір та і сюрприз псувати теж.
Я швиденько накрила на стіл, посадила рідних і цілий вечір тішилась тим, що маю найкращу в світі родину.
