Чомусь так склалось, що я не особливо реагувала на знаки уваги від чоловіків. Не скажу, що була якоюсь закомплексованою. Навпаки із самооцінкою все було в порядку і я вважала себе досить гарною жінкою.
Річ у тім, що на той момент мені взагалі не хотілось стосунків. Так, я багато разів ходила на побачення, фліртувала із чоловіками, але як тільки відчувала, що ми переходимо у більш серйозну фазу, то відразу все закінчувала і видаляла всі контакти.
Лише зараз, я стала більш мудрою і зрозуміла, що причина крилася десь глибоко у моїй підсвідомості. Тоді я не могла цього ніяк усвідомити.
Коли я пішла у перший клас, то саме в цей період розлучились мої батьки. А далі я росла сама по собі, бо часто дійсно потребувала батьківської любові та підтримки.
Мій тато не хотів цього знати і помічати. Я чула його лише на День народження, і то по телефону. Бачились ми декілька разів на рік, коли я приходила вітати його або ж бабусю з якимись святами.
Ще мене дуже ображало, коли сестра моєї мами приходила в гості і постійно кричала одну фразу, яка заїла мені у голові:
– Твій тато просто покидьок. І взагалі всі чоловіки такі. Ти виростеш і зрозумієш.
Отож від цього у мене і виробилась травма в голові. Я постійно думала про те, що з чоловіками дуже важко. Моя мама хоч і була чудовою жінкою, в усьому мене підтримувала і гарно виховувала, проте також її опіка переходила всі межі. І я відчувала себе в коконі її турботи і уваги.
З мамою я довго відчувала себе дитиною. Можливо, так і має бути, але і дорослішати ж колись треба.
Коли я навчалась в університеті, то там знайшла подругу. Їй я змогла відкритись і вона порадила мені сходити до психолога. Чесно сказати, то я була дуже скептично налаштована, адже на той час для суспільства це було позором. Всі думали, що психологи тільки гроші беруть і нічим не допомагають.
Та результатом я була задоволена, адже разом із спеціалістом ми проговорили всі проблеми, визначили табу, які існували у моїй свідомості.
Тільки після повного курсу терапії я відчула, що можу любити себе такою, яка я є, що мене не зрадять, не покинуть, не підставлять, бо я гідна бути тільки з найкращим чоловіком, який одною ніколи не залишить.
Після цього минуло декілька місяців і я почала стосунки із Олексієм. Він був досить милим та привабливим бізнесменом. Але щось таки до кінця не дозволяло мені відкритись перед ним. Щось мене відлякувало.
Загалом, вперше в житті я вийшла на такий серйозний етап і не змогла рухатись далі. Можливо, трішки бентежило, що Олексій уже був одруженим, хоч і не мав діток від першого шлюбу.
Наші стосунки поступово розвивались, я раділа, що нарешті не зруйнувала нічого сама. Та так було до одного прекрасного дня.
Якось ми із тою самою подругою ходили по магазинах у торговому центрі. І там у ювелірній крамниці через скляні двері я побачила Олексія. Я відразу вказала на нього подрузі і сказала, що це мій молодий чоловік.
– Ти знущаєшся? Це колишній чоловік моєї однокласниці. Ну ти вже і вибрала собі кавалера. Ніколи б не подумала, що серед мільйонів ти обереш ось це чудо – сказала мені подруга.
Ось і думай тепер, як з цим жити.
