Коли мені було 20 і я навчався в університеті, то мені запропонували поїхати на навчання до Америки за обміном. Пропозиція була дуже вигідною, тому я і погодився без особливих роздумів. Так вийшло, що тут, за кордоном, я знайшов своє кохання, а згодом і одружився.
Нині мені 47 і ми з дружиною маємо трійко дітей.
На Батьківщині у маленькому містечку залишились мої тато та молодший брат. Я завжди підтримував з ними контакт, регулярно телефонував, аби дізнатися, як справи. Вони завжди підтверджували, що все чудово. І моя душа була спокійна.
Прямо таки в Україну я приїжджав вкрай рідко. Самі розумієте, яка довга та важка дорога. Крім того, недешева. Тим паче тут у мене вже все життя, а туди можна було з’їздити тільки на кілька днів.
Кожного місяця я надсилав гроші брату. Тато вже старша людина, не розбирається в тих картках і так далі. Тому я і покладався на брата, аби він забезпечував батька всім необхідним.
Ось пів року тому мені дали відпустку і вперше за довгий час я поїхав до свого рідного містечка в Україні, аби провідати рідних. Коли я прибув, то мало свідомість не втратив. Це ж в яких умовах живе мій батько. Квартира просто валиться, меблі старі, навіть телевізора немає. Вже мовчу про те, що і він сам був як безхатько на вигляд. В ході розмови ви вияснили, що старий проживає тільки на свою пенсію, а вона дуже маленька, ото тільки на оплату комунальних і ліки вистачає.
То, виходить, всі ці роки гроші, які я переказував, забирав брат.
У Максима з’явилась велика трикімнатна квартира, автомобіль і класний ремонт у тій новобудові. Племінники мають найкрутіші гаджети і відвідують приватні школи. Я впевнений, що на посаді бібліотекаря він таких грошей ніколи б не заробив. Його дружина теж працює в школі простою вчителькою екології.
Мене настільки обурила ситуація, що навіть не стало сил щось виясняти та кричати. Батька я вирішив забрати із собою до Америки. Там він точно буде краще проводити свою старість, ніж в цій жахливій квартирі. Ми знайшли чудовий приватний будинок для людей похилого віку і розмісили його там. Тато знайшов багато друзів, вони прекрасно проводили час та відпочивали. Кожного вечора після роботи я навідувався до нього, розпитував, чи все гаразд і він виглядав дуже щасливим.
У рідному місті брат пустив чутки, що я здав батька у дім пристарілих, аби швидше спекатися. Але я вважаю, що вчинив правильно. Краще надати людині комфортні умови, ніж тримати його у рідній хаті, але без копійки за душею. Мовчу вже про те, що брат стільки років у рідного батька гроші крав.
Загалом, мені все одно, що говорять там, мені важливо, що щасливий мій батько. Звичайно, спочатку йому було сумно і важко звикати. Але тепер я впевнений, що він по-справжньому задоволений. Кожних вихідних ми забираємо старого додому і він відчуває себе як вдома.
