Декілька днів тому хлопець моєї дочки освідчився їй. Вони були разом уже декілька років, і ми давно були готові до того, що він зробить їй пропозицію руки та серця. Але хлопець поки ніяк не наважувався. Коли Маринка прийшла та показала мені перстень на пальці, то я раділа ще більше ніж вона.
Але потім радість моя десь розвіялась, коли пара за вечерею повідомила мені, що після весілля планують жити разом зі мною. Я до такого повороту подій ну аж ніяк не була готова.
Сказати чесно, то мене ця ідея геть не приваблювала. Я не хотіла, аби вони жили зі мною, бо тоді між нами точно зіпсуються стосунки і я стану тою самою тещею із народних приколів.
Крім того, я ще не така стара і одинока жінка. Можливо, мені також захочеться привести додому чоловіка, друзів. Мені також потрібно будувати власне особисте щастя, якось розважатися. А тут буде ще дві людини, які від цього не будуть в захваті.
Тому я відразу не приховала своїх емоцій та висказала невдоволення. Я повідомила молодятам, що жити у мене не найкращий варіант. І відразу подарувала їм газету, де є купа оголошень про оренду/здачу житла.
Я притримуюсь думки, що потрібно створювати сім’ю окремо від інших сімей, вчитися самостійності та відповідальності. Якщо вони хочуть жити щасливо, то мусять покладатись лише на свої сили, а не розраховувати на мене. Колись моя квартира все одно дочці залишиться. А поки що і їм, і мені потрібно пожити у своє задоволення.
На тому ми і розійшлися. Дітям, можливо, не дуже сподобалась моя відмова, але по-іншому тут ніяк. Я не хочу жити у дискомфорті і всім так буде дійсно краще, я думаю.
