Чесно сказати, то я не раз у житті стикався із випадками, які відбивали у мене бажання вірити у добро, в хороших людей та вчинки. Але історія, що трапилась зі мною недавно змусила таки передивитись свої погляди на життя.
В той день на вулиці було дуже холодно і великі краплі дощу були теж неймовірно холодними. Недалеко від себе на одній із зупинок я помітив юначку із маленьким щеням на руках. Навіть з відстані можна було помітити, що пес був доволі брудним та мокрим. А дівчина так міцно притулила її до своєї білої курточки, аби зігріти.
Я не зміг стояти осторонь, тому і підійшов, аби запитати у неї, чи це її собака. На що дівчина мені відповіла, що раніше не бачила цього песика. Просто поспішала після екзамену в гуртожиток і почула виття собачки. Вона підійшла до песика, оглянула, чому він страждає. Маленька собачка була настільки перелякана та змокла, що ось так її залишити ні одна добра душа не змогла б.
– Я часто навідуюся про притулків, бо домашні тваринки – це моя слабкість. Я стараюсь всіляко допомагати, але ж самі розумієте, на одну стипендію і собі не завжди вистачає. Мене дуже засмучує, що люди мають можливість допомогти, але завжди проходять осторонь.
Мені було не по собі потім цілий день. Коли приїхав мій автобус, то я сів і попрямував додому, але та зеленоока дівчина не виходила мені із голови ще довго. Я сподіваюсь, що багато людей підуть за нею та візьмуть приклад. Ми повинні допомагати братам нашим меншим. Якщо не ми, то хто?
