Звуть мене Іринка і мені чотирнадцять років. Коли мої батьки розлучились, то мені було лише вісім. Точніше, вони не розлучились , а мама просто покинула тата. З ним я і залишилась проживати у нашому домі. Матір не раз пропонувала мені поїхати із нею, намагалась підкупити, але я тоді була дуже домашньою дитиною і найбільше в житті мене лякали якісь зміни. Тому й не хотілось їхати десь у невідомість і кидати все, що мала тут. А якщо бути чесною, то і взагалі можна сказати, що я жила надіями, що вона ще повернеться і все у нас буде як раніше.
Але роки спливали, я дорослішала і чим далі, тим більше усвідомлювала, що тепер ми з татом самі назавжди. З батьком я прожила три роки, а потім зважилась таки переїхати до рідної матері. Мені просто стало нестерпно жити із татом, який все контролює, все критикує, нічого не дозволяє. Тоді мені ніяк не доходило, що зі мною тільки так і треба було і він хотів для мене тільки найкращого.
Ось трішки поживши у матері, одного разу я почула її розмову по телефону. Після цих слів у мене обвалився весь світ. Не знаю кому, але вона казала, що просто мріє про те, аби я якнайшвидше вийшла заміж і прибралась геть із її дому. Я вигляду не подала, що почула бодай щось і жодного слова не сказала. А потім через кілька днів ми посварились знову і матір забрала у мене телефон, аби я не могла спілкуватись із батьком.
Коли вона була на роботі, то я обнишпорила весь дім, знайшла телефон і таки зателефонувала татові, щоб він якнайшвидше забрав мене. Довелось розповідати і про сварку, і про почуту розмову. Він заспокоював мене, казав, що насправді вона так не думає, просто інколи швидко дратується і говорить якісь дурниці на емоціях. Стверджував, що хай там що мама завжди мене любитиме та оберігатиме.
Наша розмова закінчилась тим, що з роботи повернулась матір. Мені стало настільки страшно, що вона покарає мене, що я швиденько ще раз попросила, аби тато мене забрав і вимкнула телефон.
Тепер з нетерпінням чекаю на його приїзд.
