Коли я віддала свою матір до будинку для літніх людей, то боялась зв’язуватись із друзями, бо очікувала осуду від них. Всім зі сторони краще видно, як мені жити і що робити, легше роздумувати про те, що я така невдячна дочка, яка не може потурбуватись про рідну людину, що дала мені життя. Але ніхто не ставив себе на моє місце і не пробував жити із такою жінкою. Мені просто страшно за своє майбутнє.
Ніхто не знає, як це, приходити додому втомленою після тяжкого робочого дня, а ваша квартира відчинена, всі двері всередині також, нікого ніде немає, ще й кран на кухні тече. Ну от не раз я уже затоплювала через це сусідів.
В мене й так грошей немає, а тут ще регулярно відшкодовувати сусідам за ремонт. Але це ж не найстрашніше, що може бути. А раптом вона забуде закрити газ і ми підірвемо весь будинок? Останнім часом вона почала забувати просто все. І я просто не знаю уже, як з цим боротися.
В той день я закрила кран, зачинила квартиру і після шукати маму. Ніде її не було. Я поняття не мала, куди бігти, і як ще кричати. А потім сусідка сказала мені, що бачила стареньку на лавці біля іншого дому. Коли я і справді знайшла її там, то була шалено сердита. Відразу на емоціях почала кричати, сваритися. Мені було все одно, що подумають люди, адже це не якісь приколи. Ніхто не знає, коли така витівка закінчиться чиєюсь смертю.
Мамі літом виповнилось 80 років. Лише протягом останніх двох років вона ось таке витворяє. Спочатку я думала, що зможу з цим змиритися, бо забувалась вона не так часто і сильно. Та потім ця хвороба прогресувала. І в якийсь день я прийшла з роботи, а у нашому домі повсюди були якісь невідомі люди. Якось взагалі безхатченків привела. І як мені бути впевненою, що поки я заробляю гроші, то мою квартиру не виносять?
Тому хоч і нелегко, але я прийняла рішення прилаштувати маму до пансіонату. Там вона завжди під наглядом, там багато однолітків та медичного персоналу. Я вважаю, що догляд за старенькими там значно кращий, ніж удома.
Нарешті я можу видихнути і піти на роботу хоч раз спокійно. Нарешті мені не будуть сто разів на день дзвонити сусіди і на щось скаржитись. І маму я дуже люблю, тому і зробила так, аби бути спокійною за її здоров’я та життя.
А ви б не так вчинили на моєму місці?
