Я навчаюся на ветеринара. Дуже вже люблю тварин. Хотів би в майбутньому мати власну ветеринарну клініку.
Усі знайомі знають про моє захоплення та вже зараз приводять до мене лікувати своїх домашніх улюбленців.
Напередодні екзамену увечері я побачив в інтернеті цікаву інформацію та зачитався допізна. В результаті проспав. Довелося похапцем збиратися та бігти до університету.
Моя дорога пролягала через парк. Раптом я побачив пуделя, який розгублено поглядав по сторонах. Хазяїна чи хазяйки поруч не було та я зрозумів, що песик загубився. Добре, що у нього на нашийнику був написаний номер телефону хазяйки. Я зателефонував та вже через декілька хвилин власниця песика була біля свого домашнього улюбленця.
Жінка ніяк не могла мені надякуватися, запитала де я навчаюся та чим займаюся. Я сказав, що я майбутній ветеринар. Тетяна відповіла, що буде приводити свою собаку тільки до мене як тільки я почну практикувати, взяла мій номер телефону.
На екзамен я запінився та, коли став пояснювати причину свого спізнення, то мені не повірили.
– Ти б ще сказав, що бабусю через дорогу переводив, – засміявся викладач.
Це був випускний екзамен та від нього залежало отримання диплома. Я дуже засмутився.
Проте невдовзі до мене зателефонували з кафедри, попросили вибачення за те, що вони мені не повірили, та дозволили прийти на передачу.
Як згодом з’ясувалося, Тетяна зателефонувала до мого університету та подякувала за те, що ми навчаємо таких хороших студентів.
Згодом Тетяна з пуделем стали постійними клієнтами моєї ветеринарної клініки.
