На краю села, що поблизу гаю, розмістилася самотня хатина. У ній жив одиноко старенький чоловік на ім’я Микола. Він був весь час якийсь сумним й рідко усміхався.
Микола часто згадував своє минуле. Колись у цій біленькій, розмальованій квітами хатині, було чути сміх та дитяче лепетання. Діти, Григорій та Галина, виросли швидко. А дружина Орися, його щебетушечка, яка звеселяла своїми піснями усю родину, раптово відійшла у вічність. Відтоді все пішло нанівець у житті чоловіка.
Галина була старшою дитиною, тож раніше вилетіла з батьківського гніздечка. Вона була вродливою, чорнобровою, подобалася усім сільським парубкам. Однак серце її було вільним. Потім у неї закохався Петро. Він був із заможної родини, тож коли посватався до Галини, батько не задумуючись, благословив молодят. Донька сперечатися не стала з татом.
А через рік син Григорій теж повідомив батька, що збирається одружитися. Його коханою виявилася дівчина Міла. Хлопець довго боявся розповісти Миколі про свою кохану. Коли батько дізнався, що у нареченої сина є двоє дітей, яких вона виховує сама, що вона бідна сирота, він неабияк розлютився.
– Ти хочеш, щоб з тебе люди сміялися? Невже тобі потрібна “мадам” з нагуляними дітьми? – бідкався тато. – Навіть не думай її на поріг пускати! Чуєш мене? Я забороняю тобі!
Та Григорій був крутого норову, як і батько. Коли Микола почав йому підбирати сільських багатих дівок, син зібрав свої речі і поїхав, як то кажуть: “по-англійськи”, не попрощавшись, до Міли. Він точно знав, що вона його суджена.
Микола не міг простити цього вчинку сину. Вся надія була на доньку. Але Галина, народивши донечку, виїхала з чоловіком за кордон. Трапилася у неї така можливість. Микола радів цьому. Але усвідомлював – тепер він залишився один. Галина навіть телефонувала тепер рідко. Вони були зайняті. А за Григорія й мови не могло бути. Син був впертим. Весь у нього. Він точно не повернеться додому після образи. Микола розмірковував: чи не зробив він де помилку?
… Різдво… Люди готують кутю, узвар, накривають святковий стіл. Усі односельчани чекають гостей. Сьогодні до них приїдуть родичі, зокрема їхні діти. Галина за кордоном. Григорій ображається – не приїде…
Микола не зміг навіть пшениці зварити на кутю. В хаті холодно – не було сил розтопити. Емоційний стан у старого – пригнічений. Зліг він. Накрився ковдрою, лежить у холодному ліжку.
Раптом у двері постукали. У Миколи не було сили їх відчиняти. “Напевно, колядники!” – думав він.
Однак двері тихо відчинилися, увімкнулося світло. Микола розплющив очі. У світлі якоїсь дивної аури він побачив сина, двох діток і дівчину з немовлям на руках.
Старий подумав, що вже прийшли його останні дні. Але це був не сон. Це була реальність.
– Тату, зі Святвечором Вас! З Різдвом Христовим! Христос ся рождається! Славімо його! – він почув голос сина.
Микола, як молодий, зіскочив з ліжка.
До нього приїхали син та його молода дружина. З ними було трійко дітей.
Григорій розтопив у хаті. Міла, молода його дружинонька, накрила на стіл. Вона з собою багато їжі взяла. Маленькі діточки бігали по хаті. Знову лунав дитячий сміх. А дружина сина, готуючи вечерю, співала тихенько, як Орися… Микола ледь не заплакав.
Сіли до столу. Батько промовив:
– Який я щасливий, дітки мої. Наче на світ народився!
Григорій з Мілою обійняли Миколу. Відтоді у цій хаті, на околиці села, майже щодня лунає спів та дитячий гомін.
