Звуть мене Вероніка і наразі я проживаю у власній однокімнатній квартирі, яку придбали мені батьки. Коли ми обирали її, то повелись на те, що район доволі спокійний і тихий, а сусіди врівноважені люди. І так воно і було. Але нещодавно до сусідньої квартири заїхала молода пара. Я спочатку і тішилась, бо кругом були одні пенсіонери. Але радіти було рано, адже пара з дня заселення не давала мені спокою.
Кожного дня вони влаштовували якісь гулянки та вечірки. Мене дивувало, як люди потім ідуть на навчання чи роботу, якщо цілу ніч гуляють. І от саме через цей гам та шум я боялась навіть носа висунути із своєї квартири.
Якось в п’ятницю я поверталась додому пізніше, бо в останній робочий день тижня обвалилось більше роботи і мусила здати всю звітність. Коли я йшла, то думала лише про їжу і тепленьку ковдру. Але не встигла увійти до під’їзду, як почула, що нашим сусідам знову не спиться.
Коли я піднялась на свій поверх, то саме із квартири тої пари вивалились хлопці. Вони були добряче сп’янілі. На ногах хлопці ледве стояли, але їх було троє і тому автоматично могли протистояти такій тендітній дівчині, як я. Коли я почала відштовхувати їх та кричати, то побачила, що піднімається якийсь чоловік. Я думала, що ось-ось він розбереться із цими покидьками і я спокійно піду додому, але незнайомець вдав, що нічого не бачить і побіг наверх. Тоді я емоцій уже не стримувала і кричала так, що стіни трусились. Мій плач точно були чутно по всіх поверхах. Але на допомогу так ніхто і не прийшов.
Хлопці притискали мене до стіни і почали чіплятися, але тут за їх спиною я побачила якусь стареньку бабусю. В руках вона тримала ціпок, і так сильно вд арила по голові кривдникам, що вони всі повалились на підлогу.
Без слів я побігла до себе у квартиру, поки вони не почали вставати. Бабусю потягнула за собою. У вічко ми побачили, що скоро вони таки підвелись і попрямували у знайому квартиру. А бабусю я напоїла чаєм, нагодувала цукерками. Ще ніколи в житті я не бачила таких відважних жінок. При тому, що на мій захист навіть не могли стати чоловіки. А тут проста бабуся, яка уже не має сил нормально ходити.
Мені прикро, що статистика показує, якими байдужими до чужого горя є люди. Але і радує, що хоч невеликий, але є відсоток тих, хто готовий пожертвувати собою заради життя інших. Надіюсь, більше людей прочитають цю історію і зроблять для себе висновки.
