Коли я згадую, як ми жили у 1990-х роках, то стає аж моторошно. Тоді із роботою було ну зовсім складно, а виживати на щось треба було. От якось зі мною і трапилась доволі цікава історія, яку я пам’ятаю все своє життя.
В той час кожен вважав, що зможе відкрити свій бізнес, який точно процвітатиме. От і ми із дружиною вирішили започаткувати власну справу. Я поїхав в Одесу зі своїм братом, аби закупити там одягу, а продавати у своєму місті дорожче і мати з цього вигоду. Я розумів, що грань тут тонка, але хто не ризикує, той не п’є шампанського.
Олег тоді мав при собі гроші, тому ми закупили нормально так одягу. Вся машина була ним забита, і ще й гроші залишились. Я ж статків ніяких не мав, тому сам зміг купити лише декілька речей, а на інший товар позичив кошти у Олега. Та він мені їх дав, нібито у кредит і поставив під 10 відсотків.
І вже на наступний день ми стояли біля своїх торб та розкладали все на прилавки. Але ніякі торги у нас не заладились. Чи то ми погані продавці, чи то ідея з самого початку була так собі, чи то народ бідний. Загалом, нічого ми толком не заробили, натомість, Олег почав вимагати у мене свої гроші:
– Ну і коли ти мені борг повернеш?
– Але ж ти сам бачиш, що справи наші кепські. Ми і так поки в мінусі. То як же я зможу тобі віддати ті кошти? Почекай хоча б ще кілька тижнів. Ти ж сам казав, що наша домовленість із відсотками. То чого тобі боятися?
– Мені не подобається, коли хтось довго мені гроші винен. Або ти завтра все віддаєш, або я заберу у тебе весь товар.
– Це жарт такий?
– А по мені видно, що сміюсь? Ти ж знаєш, що я маю потрібних людей. І надурити мене у тебе не вийде. Тому роби, як кажу, бо тільки ж собі гірше робиш.
Я знав, що виходу просто немає, тому і пішов та почав виносити зі складу всі коробки з одягом. Але віддав лише те, що було куплено за гроші брата. Він мовчки все передивився, забрав та пішов. А на наступний день дружина вже бачила, що все воно розкладено у їхньому імпровізованому магазині.
Через кілька місяців мене запросили на роботу на завод. Я був хорошим зварювальником і згодом був підвищений на посаду керівника цілого цеху. Отож і зарплатня відразу стала вищою. А Олег в той час ще крутився з тим одягом, я знав, що він уже три свої шатра має на базарі. Але не було все так безхмарно, як він надумав.
Якось знайшовся бізнесмен із більшими зв’язками, який і відібрав у брата весь бізнес. От він і змушений був піти працювати до мене на завод. Тобто став я його начальником.
І досі ми спілкуємось тільки з робочих питань. Мені більше не хочеться спілкуватись із такою людиною в житті і навіть близько його до своєї сім’ї підпускати. На все життя запам’ятав, що працювати із родичами чи друзями – найдурніша ідея із всіх можливих.
