Я завжди вважала себе хорошою людиною та відмінною господинею. Так уже склалось, що ще з дитинства я любила щось випікати, мати справу із тістом. І це в мене завжди виходило. Принаймні, мені так казали люди, які куштували ті страви.
Можливо, із всім іншим на кухні і не все виходило ідеально, а от випікати дуже любила і могла.
Коли наближались новорічні свята, то я знову взялась за своє і почала пекти різні вафельки, горішки, тортики, рулети і тому подібне. Весь грудень, кожних вихідних до мене хтось із рідних чи друзів приходив у гості. І всіх я садила за стіл. Від цього я була дуже щаслива.
А коли із друзями ми почали обговорювати святкування Нового року, то всі вони натяками добились того, що ми погодились приймати всіх у себе. Домовитись то ми домовились, але про бюджет, меню, страви і так далі ніхто і слова не сказав. От на святкування лише мій брат і прийшов із пляшкою вина та солодкими подарунками для діток.
А от ми підготувались добряче. Я начиталась в Інтернеті різних рецептів і написала цілий список того, що можу приготувати. Продукти для цього ми обирали лише якісні, відповідно, дорогі. Не хотілось, аби потім гості нарікали на смак або, що гірше, на якісь проблеми із шлунком. Отож і витратити довелось доволі пристойну суму на все.
І вже на ранок після святкування ми з Андрієм дістали всі чеки і почали рахувати, скільки ж витратили на цей стіл. І кінцева сума мене просто шокувала. На такі кошти ми б всією сім’єю могли два місяці харчуватись, ще й спокійно декілька разів у ресторан сходити із чоловіком.
Та не стільки засмучують кошти, як те, що всі друзі виявились такими хитрими. Всі вони самі напросились у гості, прекрасно провели Новий рік, але і словом не примовились про те, аби нам допомогти, аби щось приготувати чи хоча б прибрати зі столу.
З Андрієм ми тиждень скуповували продукти, потім два дні готували, а коли щось не виходило гарно, то перероблювали, потім накривали на стіл, а потім ще два дні все прибирали. Друзі ж прийшли до нас, як до ресторану, де замовив, поїв і пішов. От тільки в ресторані прийнято платити, а в нас був якийсь благодійний вечір.
Мене такий хід подій просто вбив. Ну от невже хоча б хтось не міг задуматись про нас? Невже ніхто не розуміє, які це витрати і скільки це часу та сил? Пішли всі задоволені, ще й понабирали їжі із собою. А ми стояли самі біля тих столів, як холодною водою облиті.
Після цього твердо вирішили, що більше ніяких святкувань у нашій квартирі не буде. А тепер і просто на каву нікого з тих людей запрошувати не хочеться.
