Ніколи зі мною подібних історій не траплялось, але, як то кажуть, все буває вперше. По дорозі додому стрілась мені на пішохідному переході якась бабуся. Вона переходила дорогу далеко попереду, а я тільки ступив на перехід. І от звідкись взялась дорога чорна автівка, яка не під’їхала впритул до старої і різко загальмувала.
Старенька відразу впала. Хоча мені здалось, що машина до неї не торкнулась. Можливо, жіночка просто перелякалась.
Відразу з автомобіля вистрибнула юначка. Її транспорт не був дешевим, і сама вона виглядала дорого-багато. Вся в дорогому одязі, намальована, із шикарним волоссям. Я думав, що вона вийшла, аби допомогти жінці, але натомість вона відкрила свій рот і почала кричати на всю вулицю:
– Це ж треба ще й цим бомжам під колеса кидатися. Ти що не бачиш, куди преш?
Щодо зовнішнього вигляду бабці, то погоджусь, що виглядала вона досить бідно. Але які пенсіонери вдягають стильно та гарно, якщо держава виплачує їм копійки? Якщо діти не допомагають фінансово, то навіть на оплату комунальних та ліки їм не завжди вистачає. Стояти осторонь я не міг, тому відразу прокричав у відповідь:
– Ану попросіть вибачення у старенької. Вас не вчили правильно поводитись із старшими людьми?
– Ні в кого нічого просити я не буду.
Відразу вона повернулась, сіла до своєї машини і поїхала геть. Я допоміг бабці стати на ноги, запитав, чи не потрібна їй швидка. Вона сказала, що все гаразд. Тоді зібрав усі продукти, які розкотились по всій дорозі і допоміг перейти далі дорогу.
– Та оце ж я раніше така не була. А зараз за вітром хилюсь – сказала мені тихенько незнайомка.
– Вітер вас нахилив, але ж не зламав! – відповів я.
– Це то правда, хлопче. Але ж один раз таки нахилить геть додолу, а назад уже можна й не встати. Кожній людині дається багато спроб падати і підніматись, а я за своє життя скільки їх використала. У моєї долі велике терпіння.
У відповідь я лише посміхнувся з гіркотою. Потім всю дорогу обдумував ці слова і якось так сумно стало, як ще ніколи в житті. Здається, звичайні слова, а так за душу хапають.
