Коли ми з чоловіком дізнались про мою вагітність, до обоє щиро надіялись на те, що у нас буде хлопчик. Але проти долі не попреш, тому народилась у нас донька. Яка вже тоді була різниця, хто народився?! Головне, що здоровенька та радуватиме своїм батьків.
Наша Соломійка росла доволі бешкетною дівчинкою. Кожен раз, коли вона засинала хоч на пів годинки здавались нам Раєм. Ми не знали, що нам і поробити в той момент. І поспати хочеться, і разом щось подивитись, і поніжитись.
З Мишком ми все намагались робити разом, це стосувалось і догляду за дочкою. Мене таке життя повністю влаштовувало та цілком задовольняло. Окрім того, що часто до нас навідувалась сестра чоловіка, яка ніколи не зважала, що ми тільки вклали дитину. Своїх емоцій Маша ніколи не стримувала і розмовляла так голосно, що на вулиці люди чули.
Завжди мені хотілось дати їй під зад і щоби йшла додому. Але зробити я цього не могла, бо це ж рідня. Марійка приходить побавити племінницю і посидить із нею годинку, а потім до вечора ми дитину не можемо вгомонити. Сто разів я пояснювала Маші, що так робити не можна, але їй все одно на мої слова.
Одного разу вона приперлась саме в той момент, коли я тільки приспала дочку. Вона почала кричати, щось емоційно розказувати і, звичайно, Соля прокинулась. Я дуже розсердилась і пішла на кухню, якось незручно стала на ногу і вивихнула її. Тому довелось просити чоловіка завезти мене до лікарні.
Тому Маша залишилась із малечею сама поки ми від’їхали. От сама розбудила, сама хай і няньчить.
Коли чоловік виніс мене на вулицю на руках, то біля машини я зістрибнула на ноги і побігла до автомобіля. Коли Михайло сів за кермо, то був шокований. Він дивився на мене запитальним поглядом, а я відразу почала пояснювати:
– Ну чого ти так дивишся? Ти ж казав, що нам потрібно відпочити тільки вдвох. От зараз ми тим і займемось.
– Ну ти і хитра лиса.
Весь день ми гуляли, сиділи в кафе, розважались. А додому повернулись уже пізно ввечері. Коли побачили зовнішній вигляд Марійки, то відразу зрозуміли, що племінниця їй розслабитися не дала. Дівчина сказала, що дитина ні на мить око не зімкнула.
Ще кілька годин ми вислуховували скарги на доньку і тільки махали головами. Ось так і відразу треба було провчити Машу, то б давно проблем не було. Тепер вона до нас тільки на свята заходить і розмовляє пошепки.
