Микола Володимирович останнім часом геть змарнів. Раніше хоча б на роботу ходив, а кілька років уже він на пенсії, тому і нудить на самоті. Всі сусіди переймались за старого, адже він постійно був один і жодного разу ніхто не бачив, аби хтось до нього приїжджав із рідних.
Звичайно, в селі люди більш щирі та прямолінійні, то вони і неодноразово питали про це у Миколи Володимировича. Щоправда, він постійно твердив про наявність дочки, в існування якої ніхто вірити не хотів. Якби були якісь діти, то б приїхали батька провідати хоч один раз за стільки часу.
Ось і на цей раз сидів під хатою чоловік, голову рукою підпер і роздумував про минуле, про свою дружину, яка була настільки гарною, що хоч картини пиши. Замолоду йому всі в районі заздрили. Таку дівку в себе закохати. Особливо прекрасним був момент народження доньки, той день відклався у пам’яті назавжди. Він пам’ятає, як склав речі і помчався у пологовий. Але ось по дорозі зустрілась якась молодичка у короткій спідниці, вся така нафарбована та гарна.
Щось невідоме потягнуло чоловіка за тією незнайомкою зовсім у іншу сторону. Микола так захопився іншою дівчиною, що нічого навколо не бачив. Сам не знає як, але в той день потрапив до дружини в пологовий, мовчки віддав речі, навіть не глянув на доньку, не поцікавився її здоров’ям і пішов геть, попередивши, що має справи на кілька днів.
З Дариною він крутив стосунки близько року. Вона добряче у нього крові попила, адже вимагала достатку, дорогих подарунків. Коли Коля починав розмову про діток, то та лише сміялась і нагадувала про вчинок із законною дружиною. Тоді чоловік віддавав все, що мав, аби бути поряд із такою розкішною жінкою. Та тривало це рівно до того часу, поки вона не знайшла собі іншого «гаманця».
Тоді Микола поїхав у село до батьків і став сам жити у похиленій хатині. Іноді він мріє про знайомство із донькою і хоче поїхати до міста, аби хоча б перед см_ертю їй в очі поглянути. Але де стільки сміливості набратися?
