Так уже склалось, що мій брат взяв за жінку найкрасивішу та найпопулярнішу дівчину із нашого села. От пам’ятаю, як за нею всі парубки бігали, а вона Андрія обрала. Тоді він був на сьомому небі від щастя.
Оля сама була сиротою і взагалі не мала ні копійки. А коли прийняла пропозицію руки та серця мого брата, то стала жити приспівуючи. Тоді у неї було все: і дорогі парфуми, і брендовий одяг, і найновіші гаджети, і найсмачніша їжа.
Ще коли Андрій вступив до університету, то батьки почали відкладати йому кошти на власне житло у столиці. Він і сам на канікулах їздив на заробітки за кордон та заробляв, аби таки придбати квартиру. Так воно і сталося. Ще тоді він почав проживати окремо. Щоправда, квартиру тоді вирішили оформити на мою маму.
Коли він одружився, то Олю забрав до себе, звичайно. Вона відразу завагітніла та народила мені племінника. Тоді Андрій був таким щасливим, що і словам не передати. Адже тепер у них повноцінна сім’я.
І хто ж тоді знав, що все це щасливе та безтурботне життя закінчиться в один момент. З самого ранку якось нам повідомили, що Андрія більше немає. Він їхав на роботу і водій назустріч не впорався із керуванням. Лікарі зробили все можливе, але…
Ніякими словами та і емоціями не передати наш стан. Мама тоді злягла в лікарню, а я теж замкнулась в собі і не могла ні з ким спілкуватися. Та от ніхто не помітив, щоб сильно печалилася Ольга. Навіть на помин_ках вона ні одної сльозини не видавила. Вона була навіть не сумною, а просто печальною.
Відразу Ольга поїхала із сином до їхньої квартири, ми зрозуміли, що жити вона планує там, оскільки син – прямий спадкоємець. Тому тут і говорити вже не було про що.
Та от вже за кілька місяців, коли я приходила у гості до племінника, сусідка мені розповіла, що регулярно до невістки ходить якийсь чоловік і при тому часто назад він не повертається. Я ж мовчати не стала і вирішила все дізнатися із перший вуст.
Та як тільки я таки підійшла до квартири і постукала, то двері мені відчинив чоловік, який на собі мав тільки вологе полотенце, обмотане нижче талії. Він здався не буде привітним і відразу випалив:
– Тобі чого тут треба?
Я аж дар мови втратила. Проте змогла зібратись і відповіла:
– Це квартира мого пок_ійного брата і його дружини. А власницею є досі наша матір. Тому, дозвольте мені пройти!
Я відразу побігла на кухню, там сиділа у нічній сорочці невістка. Тут уже і пояснень не потрібно було чути. Відразу я сказала парочці, щоб до вечора збирали всі свої речі і йшли геть. Інакше я буду тут із відповідними органами на ранок.
Оля тільки посміялась із моєї заяви. А на ранок ми прийшли таки із поліцією, як обіцяли. Коли невістка побачила документи, то була шокована, а потім віддала нам свого півторарічного сина зі словами, що він їй не потрібен, якщо немає квартири.
Ось так воно в житті і буває.
