Ми з Максимом у шлюбі вже багато років. За 30 років ні одного грандіозного скандалу чи конфлікту не було. Ми завжди були пліч-о-пліч, завжди надійна підтримка та опора один для одного. В такій атмосфері і сина свого виховали, Артема.
Коли він закінчив університет, то відразу познайомив нас із своєю коханою дівчиною, її звали Маша. Після знайомства син шепнув, що ось-ось планує зробити пропозицію руки та серця Марії. Ми, звичайно, тільки зраділи, бо дівчина нам сподобалася. А потім Артем додав, що після весілля невістку приведе жити до нас. Річ у тім, що квартира батьків Марії дістанеться її старшому братові, а в нас то один син, відповідно, один спадкоємець.
Я нічого проти такого розкладу казати не стала. Всі прекрасно розуміли, що конфліктів не уникнути, бо це дві сім’ї і два різних покоління. Але ж якось будемо старатись контролювати себе.
Після весілля минуло кілька місяців і невісточка повідомила, що вагітна. Скоро народилась наша онучка Анічка. Ми з чоловіком ніби крила отримали, заради нашої маленької дівчинки були готові просто на все на світі. А незабаром Маша стала говорити, що наша квартира маленька, оскільки дитині вже потрібна окрема кімната. Я подумала, що це натяк про їх переїзд на орендоване житло, чи можливо, планують квартиру в кредит брати. Але даремно я так думала.
Одного прекрасного дня дружина нашого сина повідомила нам, що хоче, аби ми з’їхали на дачу та звільнили кімнату. Артем просто стояв і слухав, не міг і слова сказати. Ми не могли суперечити дітям, тому і погодились на таке рішення. Хоча досі не могли повірити, що нас так легко витурили із власного житла.
Чомусь я думала, що ми їдемо лише на три літніх місяці, але виявилось, що переїзд затягнувсь. Хоча жити у тій хатині в холодну пору року майже нереально, для такого вона не була пристосована. Якось у вересні я зателефонувала до сусідки по квартирі, ми з нею товаришували, тому і вирішила дізнатись, що у неї в житті нового. Але дізналась я ненароком і про те, що тепер із дітьми у нашій квартирі живе матір Маші.
Мене такий хід подій дуже обурив і відразу хотілось вияснити, що відбувається. Коли я зателефонувала синові, то він сказав, що Марії потрібна допомога з дитиною, сама не справляється, от і викликали підмогу.
Мій чоловік дуже розлютився, коли все це почув. Зазвичай він дуже серйозний та стриманий, але тут просто здали нерви. Спочатку він висказав усе синові, а потім почав збирати наші речі, бо на наступний день ми повертаємось у свою квартиру. А я і перечити не буду. Не можна допускатись такого безпорядку та неповаги.
