За останній рік мого життя все настільки перевернулось із ніг на голову, що я просто не могла витримати напруги. Мене намагались виховати як рідна матір, як і свекруха. І чесно, то бували моменти, коли мені хотілось заблокувати номери обох.
Здається ж, і почнемо нормальну розмову, але рано чи пізно це зводилось до того, що я погано виховую свою дитину і все роблю не так. Мені вже стільки порад давали, ніби я сама не знала, як жити і поводитись із дитиною.
Річ у тім, що всю родину та і сторонніх людей дуже турбувало, що мій синочок досі не вміє розмовляти. Бабусі першими кричали, що це кошмар, що якщо дитина до трьох років не почне розмовляти, то це вже все, крах.
Із Тимофійком я займалася щодня. Ми грали різні розвивальні ігри, займались спортом, гуляли, дивились книжечки, складали фігурки та конструктори. Не раз я говорила із нашим сімейним лікарем. Він сказав, що часто трапляється таке: діти спочатку говорять якісь поодинокі слова, а потім перестають говорити зовсім.
Мене дуже ображало, що рідні люди роблять із мого сина інваліда. Вони відразу почали вважати його позбавленим розуму. Ну а я спочатку сердилась та ображалась, а потім вирішила для себе, що не буду на таке увагу звертати. Позбавлені розуму ті, хто говорить такі дурні речі.
Мені пощастило, що в цей нелегкий період життя поряд був коханий чоловік. Він в усьому мене підтримував та допомагав. І я розуміла, що можу бути хорошою мамою та дружиною попри все.
Тимофій нас радував з кожним днем більше і більше. А якось ми вийшли гуляти на дитячий майданчик пізньою осінню і синочок в один момент ніби переключився та почав балакати без перестану.
Тоді ми були дуже щасливими. Інколи аж за голову хапалися, скільки син може тарахкотіти і не замовкати. Стали часто внука бабусям возити. Вони ж так хотіли, щоб він балакав, от нехай і слухають.
В мене відкрилось друге дихання і тепер з чоловіком говоримо про те, що можна ще і над другим малям подумати.
