Спокійним був перший рік після одруження. Якраз на цей рік прийшось народження онука. Ігор Іванович бачить його лише тоді, коли син з онуком приходять в гості. Андрій ніколи не жаліється, завжди говорить, що все чудово. Та все ж по ньому видно, що його щось дуже сильно турбує. Якщо Ігор Іванович запитує в нього чи все в порядку, син старається посміхатись. Але батько бачить, що це не так. Андрій став якимось байдужим, абсолютно до всього. Він ніколи таким не був.
Старий чоловік довго ламав голову з цього приводу. Якогось дня друг Ігоря Івановича, який жив поруч з домом Андрія, прийшов до нього в гості. І розповів про деякі подробиці життя Андрія з дружиною. Гість розповів, що молоде подружжя часто свариться. Декілька разів він чув в сварці про якийсь будинок. Та не зрозумів про який саме, адже вони вже орендували один. З кожним днем сварки стають у них все частіші і голосніші. Декілька разів сусід навіть робив їм зауваження. Ігор Іванович вирішив одразу діяти. Адже це вже якась нездорова історія назрівала.
Наступний день чоловік виділив на те, щоб поспостерігати за зятем. Зібрався раненько і поїхав до будинку сина. Невістка вийшла з хати одразу після того як Андрій повів онуку до садочку, а сам пішов на роботу. За рогом її вже чекав якийсь чоловік в автомобілі. Тільки невістка сіла в авто, вони почали цілуватись і обійматись. Потім поїхали кудись. Ігор Іванович прослідував за ними. По дорозі робив фото усіх цих моментів, щоб не пустословити перед сином. Так він і прослідкував за ними до квартири, де пізніше парочка зайшла в одну із квартир.
Як тільки невістка з незнайомцем зайшли до приміщення, Ігор Іванович зустрів біля під’їзду двох стареньких. І запитав чи не знають вони того чоловіка. Жіночки з радістю стали розповідати про свого молодого сусіда. Що він працював на дуже хорошій посаді, завжди був ввічливий. А нещодавно знайшов милу дівчину, яка вже скоро збиралась стати його дружиною.
Одна з бабусь також розповіла, що наречена Сергія якось проговорилась, що має отримати гарний дім у спадок. Саме туди молодята збирались переїхати після одруження. Але більше всього вони звалили саме молодика. Навперебій розповідали який він чемний та уважний. Завжди усім в під’їзді допомогав. А декількох самотніх бабусь взяв під особисту опіку. Словом, не чоловік, а золото.
Та Ігор Іванович не хотів продовжувати цю розмову. Він вибачився перед жіночками, сказав, що поспішає на роботу. Але направився відразу до сина. Все розповів як було. Перепитав чи знає Андрій про спадок. Але син не розумів про що йде мова. Згадав, що одного разу дружина щось розповідала про далеку родичку. Та деталей він не знав.
Наступного дня Андрій після садочку замість того, щоб йти на роботу, повернувся додому. Там і зустрів дружину з коханцем. Вона спочатку намагалась все заперечувати, та Андрій був непохитний. І коли вона зізналась, поставив її перед умовою: він забирає сина і йде до батьків. Натомість дає їй розлучення і не претендує на спадок. Інна не довго думала і погодилась. В кінці хотіла ще почати сварку, мовляв, він її обманом змусив одружитись, а потім змусив народити дитину. А вона ще хотіла пожити трішки для себе.
Проте Андрій вже не слухав її. Більше ніякі слова не могли змусити його бути поруч з нею. Він зібрав усі свої та сина речі, підготував документі і ввечері пішов до батьків. Не хотів аби син ріс у постійних сварках і бачив неминучі зради матері.
