З Юлею ми дружили з дитинства. Родина дівчини переїхала на нашу вулицю, коли я пішла до першого класу. Юля була на рік старшою від мене. Після знайомства ми почали спілкуватися, згодом заходили одна до одної в гості, а там самі не зчулися, як стали рідніші від сестер.
Всюди ходили разом, ділилися найпотаємнішими секретами та таємницями. Планували, що коли подорослішаємо, теж житимемо по сусідству й наші діти так само дружитимуть.
Люди, які не знали нас особисто вважали, що ми сестри. Мами лише посміхалися. Попри нашу надмірну схожість та спільні інтереси наші матері були кардинально різними. Звикла бачити свою неньку постійно втомленою та виснаженою, я не розуміла чому Валентина Олегівна виглядає зовсім інакше. Невже не всі мами однакові.
Причина ховалася в наступному. Моя мама працювала на двох роботах, поверталася додому й приймалася за хатні справи. Я їй допомагала, але не завжди була така можливість. Усе зароблене, матір витрачала на мене та батька, собі ж жаліла щось купити. Через постійну втому та надмірну роботу, ненька виглядала старшою за свої роки.
Валентина Олегівна, мати Юлі, жила геть інакше. Вона також працювала, але вдома не хапалася за всю роботу одразу. Їй допомагали й донька, і чоловік. Кожен мав свої обов’язки та сумлінно їх виконував. Досить часто, коли я заходила до подруги в гості, то заставала Валентину Олегівну за переглядом улюбленої телепередачі, читанням книги чи денним сном. Відповідно, виглядала жінка завжди бадьорою, веселою та набагато молодшою від моєї матері.
Ще тоді я почала задумуватися, яку модель поведінки варто наслідувати. Жінки, яка дбає лише про інших, не маючи любові до себе. Чи жінки, яка не в першу чергу дбає про власні потреби та інтереси?
