П’ять років саме стільки ми вже разом живемо з моїм коханим чоловіком душа в душу. Нам обом по тридцять, і ми навчалися в одній школі але він вчився у паралельному класі і я не звертала увагу на нього. Проте ми зустріли один одного , та почали прекрасно проводити час. З нами також проживає його син, мати просто відмовилася від нього, та почала жити в іншому місті з чоловіком і майже не згадує про нього, іноді навіть забуває привітати з днем народження.
Чоловік його неймовірно сильно любить та балує подарунками. Хоча він і рано став батьком але він піклується про сина. А я не проти бо малий також прив’язався до мене.
Нарешті ми вирішили узаконити свої стосунки. І ось вже більше року ми живемо разом, ніяких проблем немає, все просто чудово. З доходами все добре він отримав підвищення, в мене теж не було проблем з зарплатою скоро і в мене мало бути підвищення.
Перед нами постало питання народження дитини. Я хотіла своєї дитини він на перший погляд теж був не проти ми пробували завагітніти довгий час але нам це так і не вдавалося тоді ми звернулися до лікарів пройшли всі потрібні огляди. Сидимо хвилюємось перед лікарем він нам повідомив що все гаразд і в мене і в нього.
– Тоді в чому проблема лікарю? – запитала я бо вже не знала що робити з цим я була у відчаї
Він перевів уважний погляд на чоловіка та запитав
– А ви хочете дітей?
Чоловік нічого не відповів , поки ми їхали додому чоловік не сказав ні слова. Всю дорогу він був у своїх роздумах хмурився. Я нічого в нього не питала. Приїхавши ми повечеряли без слів, та вляглися спати, в нього досі не було обличчя занурене в роздуми.
На ранок він мене розбудив і почав розказувати, що не хоче більше дітей, він не витримає знову, заміну підгузків, ці безсонні ночі, та постійні крики.
-Я просто не зможу це знову,- сказав він.
Чоловік хоче вже пожити для себе хоче. Але чомусь він не хоче подумати про мене. І тепер я сиджу і думаю що мені робити з цим як мені переконати його на ще одну дитину, оскільки я теж хочу материнського щастя, теж хочу мати свою дитину.
