Річ у тому, що мати мого чоловіка подала на нас до суду. Два місяці тому відбулось судове засідання. Ми з чоловіком були шокованими.
Надії Миколаївні шістдесят два роки. Вона уже вийшла на пенсію. Колись вона працювала медсестрою і доглядала за синами.
Зараз старший син переїхав жити до Канади, а її молодший син залишився жити з нею. Коли я вийшла заміж за Степана, то я теж переїхала жити Надії Миколаївни.
Вона спочатку була не проти, щоб ми жили у її будинку. Він великий і місця у ньому для всіх вдосталь. Ми усі непогано ладнали.
Через декілька місяців я дізналась, що вагітна. Мій чоловік дуже зрадів, а свекруха не була рада за нас. Вона одразу змінила ставлення до нас і сказала, що новонароджені діти їй не потрібні. Вона подала на нас в суд, бо хотіла примусово виселити з квартири.
Я не розумію її, адже вона могла з нами поговорити і попросити переїхати. А не влаштовувати цей цирк зі судом.
Я не знаю чому вона так відреагувала на звістку про мою вагітність. Чому вона не хоче, щоб ми коли народиться дитина ми продовжували жити у її будинку?
Тепер ми з чоловіком маємо орендувати квартиру. Працює тільки Степан, бо у декретній відпустці. Грошей нам не вистачає і ми змушені постійно економити.
Ми мріємо, що коли я вийду з декретної відпустки ми зможемо відкласти трішки грошей та узяти в кредит машину.
Свекруха тим часом поводиться так ніби усе правильно зробила. Вона розповідає усім родичам, що у неї тепер буде спокійна старість і вона зможе пожити для себе.
Але Надія Михайлівна жінка немолода і коли їй потрібна буде наша допомога ми їй відомстимо. Нехай знає, що не можна було виганяти нас на вулицю.
