Марія Іванівна 10 років провела на заробітках в Італії. Особисте життя не склалось чоловік виявився абсолютно не готовим до сімейного життя, тому вони швидко розлучились. Додому за цей час їздила тільки двічі. На шкільний випуск сина, і на похорони мами.
Грошей усіх не заробиш… Єдиного сина вивчила, в люди вивела, батькові операцію на серці оплатила, квартиру сину купила, ремонт в батьківській хаті зробила. Пора повертатись додому. Ось і син потішив новиною- незабаром одружується.
Повернулась Марина Іванівна в Україну. Вдома добре та затишно. Вирішила приготувати святкову вечерю, і заодно познайомитись з майбутніми сватами.
Цілий день жінка прибирала, готувала смачні, вишукані страви, і з нетерпінням чекала гостей. Вже дуже хотілось побачити обраницю сина.
Ввечері прийшли гості. Всі радо почали знайомитись між собою.Майбутня невістка дуже сподобалась. Поки Марина Іванівна не побачила знайомі карі очі, і такий пильний погляд як і 30 років тому… Це був він, Микола, її перше, і напевно найсильніше кохання, і він був батьком Інни, нареченої її сина.
Який тісний світ,-думала Марина Іванівна.
Жінка вже з нетерпінням чекала закінчення вечора, а гості йти не збирались, все нахвалювали її страви, обговорювали деталі майбутнього весілля.
Марина Іванівна сиділа сама не своя, її щоки палали, єдине, що заспокоювало, це те, що Микола її не впізнав.
Вечір закінчився. Знайомство пройшло дуже вдало.
Весілля запланували на липень. Вночі Марина Іванівна лежала в своєму ліжку, і згадувала юнацькі роки. Як Микола гарно до неї залицявся, їхні романтичні побачення, перші поцілунки. І як потім він вибрав іншу. За порадою батьків одружився на багатій вигідній партії.
Жінка вирішила, що не буде псувати життя єдиному сину, і теж не буде подавати виду, що вони знайомі з Миколою.
Не так сталось, як гадалось… Наступного ранку на порозі її будинку стояв Микола, нібито забув гаманець десь на тумбочці.
Мариночко, привіт, стільки років минуло, а ти майже не змінилась. Я вчора не міг повірити своїм очам, це дійсно ти. Ти мене пробач, що я тоді послухався батьків, я всі ці роки тебе згадував. Кохав тебе, і зараз теж кохаю. Вибач, що такий відвертий, я почуваюсь як хлопчик біля тебе. Яка ти розкішна жінка…
Марина не хотіла руйнувати життя сина, тому відмовила Миколі. А в самої в душі вирували емоції…
Наступного ранку Микола теж прийшов, все хотів поговорити, згадати минуле, почав її обіймати, цілувати…І Марина здалась.
Так вони стали таємно зустрічатись. Їздили в сусіднє місто в ресторан, ходили в кіно, на концерти, і проводили палкі ночі в готелі…Ніби і не було тих 30-ти років.
Микола пропонує жити разом, готовий покинути дружину та розлучитися. Каже, що всі з часом зрозуміють. А як же діти? Майбутнє весілля. Все це неправильно. Марина кохає його, хоче бути щасливою, але сина шкода.
Як їй бути?
