Я з Софією почав зустрічатися, як був на першому курсі, вона була на рік старша, але все ж дала мені шанс, і це все тривало весь час навчання. Ми бігали на побачення, та вирішили одружитися, після закінчення навчання.
Проте я соромився знайомитися з її батьками, оскільки я був з дитячого будинку, не знав як вони приймуть цю новину. Але діватися не було куди, тому я пішов з нею, але попросив не казати що я сирота. Все пройшло чудово, до мене ставилися добре. Ще декілька разів, я бував в них у гостях батько та мати ставилися, добре до мене ніякого негативу до мене.
Після того як ми одружилися, то вирішили переїхати до її батьків, у них був великий будинок та і вони були не проти. Дійсно жити було непогано сварок не було, ми влаштувалися на роботу. Через декілька років ми запланували завести дитину, та відкладати на власний будинок.
В нас вийшло і в нас народилася, прекрасна донечка. Життя було прекрасним, нам допомагали, батьки та Софія захотіла повернутися на роботу. Це було не важко, адже мати не працювала та з радістю допомагала.
Через декілька років, Софія захворіла, всі ми неймовірно хвилювалися, але нажаль вона не впоралася з хворобою. Всі ми дуже сумували, але старалися робити так щоб дитина не сумувала. Я продовжував жити з її батьками, та ходив на роботу, щоб зібрати гроші та купити квартиру.
Але через деякий час її мама почала ставитися до мене холодно, та я не розумів чому. Один раз вона мене вирішила зі мною поговорити. Мені було цікаво про що ця розмова. Як тільки я прийшов з роботи, вона зразу виклала всі карти на стіл. Розказала, що знає, що я сирота і вона мене терпіти не може. І не може зрозуміти як її донька вибрала собі в чоловіки такого як я. Більше моєї ноги не має бути в їхньому домі, а дитину вона не дасть мені виховувати, тому я маю піти звідси. Я глянув на чоловіка який стояв позаду деї сумний. І робити мені не було, що тому я пішов, але не залишав спроб повернути дитину.
Через місяць я все ж купив квартиру, та вирішив добиватися свого через суд. Коли я йшов подавати заяву до суду до мене зателефонував, Степан Петрович та попросив зустрітися.
При зустрічі він пояснив, що дружина погарячкувала, та він її переконав повернути дитину але при одній умові, що вони зможуть приходити та бачитися з дитиною.
Робити мені не було що, тому я погодився на таку умову. Та вже цього ж дня вони приїхали та час від часу приходили побути з внучкою, іноді я дозволяв їм брати її на вихідні. Ось так мені вдалося повернути свою доньку яку забрали, батьки моєї дружини.
